Мабуть, треба прожити не один десяток літ, щоб переконатися — людина у своїх вчинках, діях, любові до людей, повазі до ближнього ніколи не змінюється. Мені пощастило, я знаю таку людину, яка живе з нами поруч, випромінюючи добро, незламність духу, та вірність своїй професії — це Олексій Борисович Пасюга, редактор газети «Ворскла». «Наша районка» —так тепло і ніжно говорять про неї читачі, хоча Великописарівського району вже і немає. Газета «Ворскла» — це єдина газета в Охтирському районі, що незважаючи на жахи війни, жива і несе правдиве слово своїм читачам завдяки Олексію Борисовичу та усій команді газети —Олені Тягленко, Оксані Ковальові, Валерії Бакуліній, Борису Чикалу та іншим.
Я вже й не пам’ятаю, як давно ми знайомі з Олексієм Борисовичем. Буваючи по роботі у Великий Писарівці, завжди була рада зустрічі з ним. Це людина, яка ніколи не пройде повз тебе щоб не привітатися, запитати, як ідуть справи, що нового у школі, чи потрібна якась допомога. А ще запросить до редакції на чашку кави з печивом. І щоразу я дивувалася, як невимушено Олексій Борисович веде розмову, відчувається «почерк» журналіста, який успадкував від свого батька, який також колись був редактором цієї ж газети. Прикро, що нашій газеті ставлять перепони керівництво та менеджери «Укрпошти». Здавалося б, що вони повинні бути зацікавлені в тому, щоб газета виходила в світ, щоб її передплачували і своєчасно доставляли її до читачів. Так ні!
Ось вам наведу приклад, або точніше сказати, «велике непорозуміння», що сталося в селі Рябина. Триває воно й досі. Більше місяця не було доставки газети на пошту, бо захворіла працівниця пошти, а потім вона взагалі розрахувалася.
Я звернулася на «гарячу лінію» «Укрпошти». Через тиждень звідти відповіли, що питання вирішується. На моє запитання «де ж газета?» сказали, що «газети лежать на складі». Ви таке чули?! Та раніше б, коли б таке трапилося, у декого б «голови полетіли», а тут собі «відхрещуються» від бездіяльності і отримують без сорому всякого зарплату! Та й немаленьку, як ми знаємо.
Через деякий час газету привезли в приміщення старостату, точніше, в коридор, на диван. Брали ті газети всі, хто хотів, а не тільки ті, хто її передплачував. Тепер проблема, як її «не прогавити».
Про те, що відділення пошти не працює вже давно, що люди змушені возити посилки в Охтирку, Іванівку (завод), а також якось платити за світло та газ, нікому діла немає. Хто ж цим має перейматися? Не всі жителі села «сидять» у Фейсбуці, «гуглять» новини. Люди передплачують пресу, щоб читати, а не думати, як її отримувати.
Особисто я вдячна Михайло Петровичу Зражевському та Ользі Василівні Зражевській, які приносять мені газету додому.
Рідна і така бажана газета «Ворскла»! Чекаю на тебе цілий тиждень, щоб насолоджуватись читанням, щоб вдихнути свіжий запах друкованої фарби, побачити світлини…
Попри всі негаразди та пригоди, я вірю що газеті «Ворскла» бути!
Приємно вражена і глибоко вдячна Олексію Борисовичу Пасюзі за оприлюднені 100 світлин у Фейсбуці до Дня вчителя, серед інших педагогічних працівників я побачила себе на світлинах, коли працювала директором школи. Це грандіозна робота газетярів «Ворскли», які зібрали літопис життя і праці педагогічних працівників району. Накотилися спомини, защеміло серце, захвилювалася душа, покотилася непрохана сльоза. Багато вчителів, яких я знала, вже немає серед нас. Пішли в засвіти, як і мій чоловік Пугач Василь Васильович, який 17 років віддав школі, працюючи директором і мав 48 років педагогічного стажу. Йому було всього 67…
Ще могли б пожити, рано пішли з життя Н. Авраменко, В. Українець, Т. Бодарєва, В. Кузьмінський, О. Синиця, М. Єременко та багато інших педагогів. Пам’ятаємо їх і низько вклоняємося за життя, віддане дітям, школі…
Хай все буде гаразд у вчителів, які зараз гордо несуть знання учням, вчать їх бути гідними громадянинами України.
Невблаганно біжить час, минають дні, роки, все змінюється незалежно від наших бажань. Залишаємося бути людьми, особливо зараз, коли всім нам потрібна підтримка, добре слово, віра в майбутнє.
Залишаймося з рідною газетою «Ворскла»! Передплачуйте рідний часопис, який обов’язково підніме нам непереможний дух, додасть сили і мужності жити, творити і перемагати!
З глибокою повагою до колективу газети «Ворскла» і всіх читачів — Валентина Пугач,
ветеран педагогічної праці, шанувальниця газети «Ворскла» з піввіковим стажем, жителька села Рябини.
