У кожного з нас свій Чорнобиль та свої спогади про нього. Минуло 38 років від тієї страшної дати – чи не найбільшої техногенної катастрофи людства! Ця трагедія зламала долі тисячі людей, які були вимушені покинути власні домівки, рятуючись від невидимої небезпеки. Спустошені землі стали 30-км зоною відчуження.
Понад 600 тисяч людей брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Багато з них віддали своє життя та здоров’я заради життя інших та нашого з вами майбутнього.
Про те, що на Чорнобильській АЕС сталася трагедія, житель Великої Писарівки Охтирського району Валерій Іванович Гаєвой дізнався, коли був на посівній, у колгоспі ім. Леніна, де працював водієм.
«Я добре пам’ятаю той день, 26 квітня 1986 року, – розповідає Валерій Іванович, – хоча минуло вже багато часу. Всі обговорювали чутки про вибух на ЧАЕС. А ось телевізор і радіо якось мовчали і ні про що подібне не згадували. І тільки надвечір люди говорили вже не як про слух, а як про факт, що відбувся. Тоді всі й дізналися, що 4-й реактор був зруйнований, а значить, викидав у навколишнє середовище величезну масу активної радіації, – згадує він. – Мене викликали до військкомату, пояснили ситуацію, вручили повістку. Після проходження медичної комісії я разом із іншими відправився на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС. Із 2 липня й по 26 жовтня я був у складі батальйону інженерної техніки. Нам видали військову форму, і ми зайнялися корчуванням лісу, – розповідає наш земляк. – Після вибуху реактора, хмара радіаційного випромінення осіла на ліс, він мав рудий колір, дехто називав його іржавим чи червоним. Близько 10 квадратних кілометрів території, вкритої лісом і прилеглої до Чорнобильської АЕС, взяли на себе найбільшу частку викиду радіоактивного пилу. Висока доза поглинутої радіації призвела до загибелі дерев. Після знезараження, їх зносили технікою і ховали, – розповідає Валерій Іванович. – Працювали й жили ми у палатках, спали на матрацах, які, як потім з’ясувалося, були заражені радіацією. Ми недооцінювали рівня всієї небезпеки. Приходив спеціаліст і періодично вимірював дозу радіації, а вона в декілька десятків разів перевищувала допустиму норму.
Ліквідувати наслідки аварії тоді зі мною поїхали й мої земляки з Великої Писарівки, Охтирки, Кириківки, люди різних професій, зокрема, трактористи і водії. На корчуванні лісу зі мною були Микола Кононенко, Іван Яковенко, Микола Євсюков, Микола Лагута та інші. Віктора Єременка, на жаль, уже немає серед живих.
Після трагедії у тих краях не був жодного разу, але знаю й чув, що дехто там і досі живе й не виїжджав нікуди. А взагалі тоді після аварії з небезпечної зони евакуювали понад 116 тисяч мешканців. Дехто залишився там. І їх можна зрозуміти. Перед очима досі стоїть картина, коли людей вивозили з небезпечної зони, а вони не погоджувалися виїжджати без своїх домашніх улюбленців – котів і собак – їх забороняли брати в автобуси через те, що шерсть у тварин була дуже радіоактивна. Як не прикро, а люди покинули домівки назавжди… Та й дотепер потрапити в чорнобильську зону можна лише за спеціальними пропусками. Туди повертаються хіба що дикі тварини, яких у тих лісах не було багато років.
Мені і моїй дружині, як і багатьом землякам із прикордоння, через постійні ворожі обстріли, також довелося шукати тимчасовий прихисток у відносно безпечній сусідній Кириківській громаді. Але ж настала пора робіт на городі. Інколи приїжджаємо додому у Велику Писарівку, навідуємося, тож уже посадили картоплю. Навесні кожен день – на вагу золота, щоб восени бути з урожаєм. Та чи буде можливість його зібрати? Садити потрібно. Дуже розумію тих, хто колись рятувався від невидимого ворога – радіації, шукаючи прихистку в чужих краях, бо тепер самі все покинули, щоб врятуватися від сусіда-агресора. Маємо надію все ж таки колись повернутися, коли буде безпечно, – говорить учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Валерій Гаєвой».
У далекому 1986 році люди віддавали свої життя та здоров’я заради того, щоб зменшити не лише шкоду для довкілля, а й для порятунку власних і чужих життів. На жаль, їх згадують винятково на річницю трагедії, але насправді всі, хто брав участь у ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС, здійснили подвиг, щоб кожен із нас міг жити. Вони – як ті герої, які сьогодні захищають Україну від ворога ціною власних життів.
Своєю річницею Чорнобиль нагадав світові не лише про катастрофу майже сорокарічної давнини, а й про російську окупацію, про мужність і стійкість тих, хто нині працює на ЧАЕС та в зоні відчуження. Про це слід пам’ятати, щоб не допустити подібного. Цьому немає забуття!
Олена ТЯГЛЕНКО
На фото: Валерій Гаєвой (праворуч) разом з побратимами Віктором Єременком і Миколою Кононенком
Підготовано у рамках проєкту “Релокована газета “Ворскла” про ВПО і для ВПО” реалізується за підтримки Освітнього Дому прав людини — Чернігів, Human Rights House Foundation та проєкту ESU.Проект ESU / Програма «Стійкість» реалізується Фондом домів прав людини у консорціумі громадських організацій на чолі з ERIM International, у партнерстві з Фонд Східна Європа, Human Rights House Tbilisi, Беларускі дом правоў чалавека імя Барыса Звозскава та Black Sea Trust for Regional Cooperation за фінансової підтримки European Union in Ukraine.
