У мирному житті він знав кожен гвинтик у двигуні мотоцикла, а сьогодні обслуговує «іграшки» значно більшого калібру. Володимир Токаренко — 28-річний уродженець Недригайлова, солдат 27-ї реактивної артилерійської бригади імені кошового отамана Петра Калнишевського. Його історія — це не про плакати з гаслами, а про впертість, випадок і надійний тил, який відмовився їхати за кордон.
«Яка війна? У нас ХХІ століття!»
До 24 лютого 2022-го Володимир працював на «Новій пошті». Про те, що велика війна можлива, не вірив до останнього. Аргумент був залізобетонний: світ занадто цивілізований для такого дикунства.
Ілюзії розвіялися вранці, коли він побачив російські колони прямо у рідному Недригайлові.
«Тоді вже не треба було аналітики чи новин. Просто дивишся у вікно — і все розумієш», — згадує Володимир.
Попри те, що на роботі реально було оформити бронювання, чоловік про це навіть не заїкнувся. Натомість зібрав речі й пішов до військкомату, не чекаючи на повістку.
Останній «безробітний» та позначка «27»
Шлях у військо був насиченим: навчальний центр, відрядження до Великої Британії, шліфування навичок. А далі — курйозний момент розподілу. Коли друзів Володимира розбирали по підрозділах, він чомусь залишався «не при справах».
«Всіх уже розібрали, я один стою, наче останній безробітний на біржі праці, — сміється боєць. — Аж тут підходять рекрути з 27-ї бригади. Запитали, звідки я. Почули, що з Сумщини — і все, питання знялося. На особовій справі з’явилася позначка “27”. Про цей вибір жодного разу не пошкодував».
Позивний як спадок та хист до механіки
У підрозділі Володимир отримав позивний «Жук». Це не через любов до комах — таке прізвище мали його родичі, тож позивний став своєрідним продовженням сімейної історії.
Сам же Володимир до війни мав цікаве, але копітке хобі: обожнював рибалку та «копирсання» в мототехніці. У Недригайлові всі знали: якщо зачхав мотор — вези до Володі.
«Чи допомагають навички ремонту мотоциклів з гарматою? — перепитує Володимир. — Знаєте, тут деталі трохи завеликі. Мені більше до вподоби дрібна механіка, де все пальцями відчуваєш. Але якщо треба щось підкрутити в нашій нинішній “машині”, то руки пам’ятають».
Херсонська «спека»
Разом із батареєю Володимир пройшов найгарячіші напрямки, але найяскравішим спогадом залишається звільнення Херсона. Там артилеристам довелося попрацювати на совість.
«Було дуже спекотно в усіх сенсах. Ми тоді без роботи не сиділи — буквально “викурювали” окупантів з міста. Відчуття причетності до звільнення українських територій, не передати жодними словами».
Надійний тил
Найбільша мотивація солдата — вдома. Дружина та двоє дітей навідріз відмовилися евакуюватися за кордон. Поставили ультиматум: «Без тата нікуди не поїдемо».
«Це і додає сил, і тримає в тонусі, — зізнається “Жук”. — Знаєш, що вони тут, на рідній землі, чекають саме на тебе. Заради цього й працюємо».
Сьогодні майстер-номер обслуги гармати Токаренко продовжує свою справу. І хоча масштаб гайок змінився, мета залишилася незмінною — зробити так, щоб у його рідному Недригайлові більше ніколи не бачили ворожих колон.
Олександр МОЦНИЙ
