Під таким гаслом живе Сергій Зігунов, який власним прикладом довів: талановита людина обов’язково знайде своє місце під сонцем, навіть якщо вона окрім школи ніде не навчалася! Як і обіцяли, продовжуємо розповідь про непересічну людину, ентузіаста й патріота, який нещодавно обійняв посаду тарасівського старости.
Педагогічна мрія
Як розповів «Ворсклі» герой публікації, ще зі шкільної лавки він хотім стати вчителем.
— Я тричі вступав на факультет початкових класів до Глухівського педагогічного інституту, але так і не вступив — не вистачало балів, ні блату, — каже співрозмовник.
Оскільки в ті часи, на початку 1990-х, вищі навчальні заклади ще не були поставлені в такі умови виживання, щоб, аби не втратити абітурієнтів, брати всіх бажаючих на так звану комерційну основу та видавати дипломи за гроші, то Сергію нічого не залишалося, як після трьох невдалих спроб стати студентом піти до армії. Щоправда, з педагогічною мрією юнак так і не розпрощався.
Тож після демобілізації влаштувався на роботу до Тарасівської сільської школи завгоспом. Хоч і не вчитель, та все ж таки при навчальному закладі та серед дітей!
Творча людина своє начальницьке крісло завжди знайде!
Герой статті — людина неординарна. Він буквально кипить різними вигадками-видумками, тому звичайна робота з графіком «день до вечора» і строго за планом — конспектом, для нього — суцільна нудьга! Може, саме тому доля підготувала йому творчі професії, де він повністю розкрив власні таланти, потенціал і організаторські здібності?
Сергій Володимирович очолив сільський будинок культури, і тепер в його розпорядженні були організації всіх заходів на рівні Тарасівки та навіть Великописарівської громади з виїздом до Сум. Тут дуже став у нагоді фольклорний ансамбль «Вечорниці», який відстоював честь усієї Великописарівщини на обласних фестивалях. Звісно ж, у селі з невеликою чисельністю населення як — то кажуть, днем з вогнем артистів не відшукаєш, тому ці співочі бабусечки — справжній скарб!
Освіта «третього віку»
Працюючи на посаді завідуючого сільським БК, Зігунов у віці 48 років нарешті – таки став студентом. Але не педагогічного університету, а — Охтирського аграрного коледжу. Зараз чоловікові – 53 роки, і він вже дипломований фахівець. Хоч навчався і заочно, але зізнається, що нічого там важкого не було: все про землю.
— У нас тут кожний, хто живе в селі, агроном! Всі в землі копаємося!, — жартує герой публікації.
А тим більше, що у життєвій практиці Сергія був період, коли він працював, обслуговуючи водні канали мелеорації. Тож, на аграрних питаннях розуміється як спеціаліст!
Де знадобилася шкільна математика?
Зі слів співрозмовника, домашні завдання з уроку математики він ніколи не виконував, хоча відповідь знав одразу після прочитання задачі, прикладу або рівняння. В голові все швидко порахував, а от записувати розв.язання в зошиті — з цим проблема: ліньки.
Та головне ж — знання, а не оцінки. І саме ці арифметичні обчислення та геометричні знання використовував чоловік, коли після закінчення школи пройшло вже кілька десятиліть. А саме – при роботі з плантаціями земельних ділянок.
Для вузького спеціаліста — Широка вулиця!
— Мешкаю я по вулиці Широкій, а там 80 метрів між будинками, — розповідає про свій старт із зеленими насадженнями герой статті. — На цій території росли дерева, висаджені моїм дядьком: клен, липа тощо. Я все це вирізав, а натомість висадив фруктовий сад, щоб можна було збирати врожай плодів! Тут — яблука, груші, вишні, фундук, горіх, черешні, алича.
Так, крок за кроком, мешканець Тарасівки привів до ладу 10 соток вуличної землі. Зараз там шикарний сад, де кожен бажаючий може зірвати собі яблучко, грушку, вишню тощо.
І знову про Туї
А трохи згодом, перебуваючи в місті, Сергій побачив, як ростуть туї: дуже сподобалося, і собі вирішив таке зробити. Спочатку відірвав гілочку, висадив вдома. Прийнялося! Справа буде!
У героя публікації одразу в голові визрів бізнес-план — вирощувати туї. Але потрібен був спеціаліст з вирощування хвої. Потім познайомився з директором Тростянецького розсадника, отримав у нього саджанців і почав експериментувати. Спроба вирощувати тую в парнику виявилася невдалою. Та наш герой руки не опустив — продовжив експериментувати з туями в інший спосіб – на відкритому грунті. Виділив ділянку в кінці свого городу. Це місцина, де 40 років не було води, лише волога — якраз ідеальні умови для хвої!
— Туя така гарна була, кульова – як набита!, — згадує свої перші кроки в вирощуванні хвойних дерев Сергій Володимирович. — І блакитні ялинки були! Усього висадив 1500 штук. Але, на жаль, саме тієї зими на тій ділянці з’явилася вода, і все залила повінь! Мені вдалося врятувати певний відсоток саджанців. Їх я дарував знайомим, і вони висаджували в себе вдома. Окрім того, я особисто висадив туї на території Великої Писарівки.
Проєкт
Сергій Зігунов — людина вперта та амбітна. Каже, що буде спробувати вирощувати хвойні дерева до тих пір, поки вся Великописарівська громада на перетвориться на зелений рай з зеленими янголами (так він називає свої туї).
До того ж, займається хвоєю чоловік не просто добровільно, а –— обіймаючи посаду тарасівського старости. Раніше, на попередній посаді на правах офіційного ландшафтного дизайнера він створив та затвердив спеціальний проєкт, в межах якого планує відкрити в Тарасівці розсадник хвої і аграрний супермаркет. І, що важливо, всі витрати на втілення туєвої мрії бере на себе місцевий бюджет. Тому герой статті почувається сміливо та не боїться ризикувати. Ну а працездатності та працелюбності йому вистачить!
Там, де згасало життя, воно буде народжуватися
Співрозмовник привів до ладу будинок престарілих, який колись функціонував на території громади. Там все запустіле та захаращене, але чоловік впевнений: це — ідеальне місце для вирощування хвої.
— Планую восени висадити там 2000 туй, — говорить Сергій Володимирович і тут же проводить в уяві геометричні розрахунки. — Туя «смарагд» росте приблизно 15 см за рік. Але за особливих умов може вирости й швидше. Та чим повільніше росте, тим дорожче її ринкова ціна. Найбільшим попитом користуються пірамідальні туї — тому що вони самі тримають свою форму і їх не потрібно підрізати, додаткового витрачаючи на це кошти. До речі, у Великій Писарівці — саме пірамідальні туї.
Загалом, невгамовний відчайдух хоче серйозно озеленити Великописарівську громаду, щоб населені пункти прикрашали альпійські горки та зелені янголи туй, а також — горні, чорні та канадські сосни.
— Канадські сосни – це такі, з відростками білого кольору, наче квітами вкриті, — пояснює співрозмовник.
З Німеччини
Сергій каже, що батьківщина туй – Захід. Хвойні деревця пішли звідти.
— Моя сестра Ольга з племінницею Нікою зараз живуть у Німеччині, — каже герой публікації. — Так у них там туї виконують функцію живої огорожі. Дуже гарно! Там — суцільні туї!
Не рослинами єдиними
Те, що талановита людина талановита в усьому, герой статті довів власним прикладом. Сергій створив на отих вищевказаних 10 сотках Широкої вулиці справжній дитячий куточок з різного непотребу!
— Спочатку побачив ідею в інтернеті і вирізав двох лебедів з шин, — розповідає чоловік. – А потім зрозумів, що робити можна все що завгодно та з чого завгодно. Все, що зазвичай прямує на смітник — беру в роботу, вмикаю фантазію, і перетворюю на іграшку!
Креативник з Тарасівки став настільки досвідченим у цій справі, що вже дає конкретні поради читачам: для поробок годяться лише шини з старого Москвича – в них немає металевого корда, який не ріжеться. А от колеса з сучасних автівок не підходять.
Отже, після пари величних білих птахів на вулиці біля будинку Сергія Зігунова з’явилися папуги, поросята, слоненя — їх він виготовив довгими зимовими вечорами з 10-літрових пляшок. А навесні розфарбував яскравими кольорами.
— Люди роздивлялися експозиції, цікавилися, коли з.явиться щось нове, — каже співрозмовник. — Тому невдовзі там «ожила» бджілка з жовтих пляшок, ваза з квітами та багато чого іншого.
Не на продаж
Незвична локація в Тарасівці стала улюбленим місцем відпочинку місцевих жителів. Привертає вона увагу і приїжджих. Наприклад, одного разу їхали селом харків’яни на крутому авто. Транспортний засіб зупинився і з нього вийшов ошатний пан. Почав роздивлятися лебедів, а потім – просити у господаря продати птаха. Сергій не погодився, хоча той пропонував чималі кошти.
— Я не за гроші роблю скульптури, а для того, аби ними милувалися люди, — відказав йому наш герой.
А харків.янин не вгамовувався: мовляв, за гроші не продаси, а якщо безкоштовно вкрадуть? На що Сергій відповів: «Ну якщо вкрадуть, зроблю нового».
Після неприємного монологу у ландшафтного дизайнера залишився певний осадок, а величні птахи як стояли, так і залишилися гордо стояти на своєму місці: ніхто їх не поцупив.
«Я люблю свою маму, вулицю та село»
Сергій Зігунов зізнається, що він — дуже щаслива людина, адже займається улюбленою справою. Звісно ж, щасливим він виріс завдяки своїй матусі, яка постійно підтримувала свого синочка, і з самої шкільної лавки давала добро на все, за що б він не брався. Найрідніша людина була поруч у різних життєвих ситуаціях героя статті: і в провалах, і в підйомах. От і зараз вже 76-річна мама нормально сприймає амбітні плани свого дорослого сина, якому за 50.
— Мама – моя перша помічниця та порадниця!, — каже чоловік. — Я люблю свою маму, свою вулицю та своє село!
Що ж, побажаємо Сергію Зігунову здійснення всіх його аграрних мрій!
Оксана Ковальова
