Голос серця: Відгуки земляків про рідну школу
— Це була не просто школа, а місце, де ми стали тими, ким ми є сьогодні. Кожен куточок цього будинку пам’ятає наші дитячі мрії і перші кроки в доросле життя.
Любов СОРОКОПУД,
випускниця Великописарівської СШ №1 1985 року
— Сміх у коридорах, запах шкільної їдальні, щирі обстусани та обійми друзів після спортивних змагань, сподівання, мрії – все це залишиться в моєму серці назавжди. Ніщо не замінить тих щасливих моментів.
Віктор ГРАБАР
— Коли я дізнався, що школа згоріла, у мене ніби частинка душі згоріла разом із нею. Там залишилася моя юність, мої найкращі роки.
Іван М., випускник 1975 року
— Серце обливається кров’ю, сльози на очах… В цій школі я вперше сіла за парту, тут мене та моїх однокласників вчили читати і писати перші вчителі Тамара Генріхівна та Віра Павлівна. В цій школі мій син Назар отримав перші знання від вчителів Олени Павлівни та Лідії Іванівни… Недонація знищила все, лишились тільки спогади про щасливе дитинство. Ми маємо триматися і не втрачати віру у справедливість і в те, що добро переможе зло. Тримаймося
Наталія ПАСЮГА
— 31 серпня 22 -го року.Син іде у перший клас,прийшли за підручниками.У нас уже війна, але школа ще ЖИВА.У мене багато фото є. І з мого дитинства, і сина. І з початкової школи, і зі старшої. Шукати треба…Загубилися під час евакуації.
Люба наша, Надіє Іванівно, я так вдячна Вам за ці перші роки навчання,коли у цей страшний час мій син став учеником моєї рідної школи!
Наша вчителька, була змушена виїхати,бо її вулиця одна з найнебезпечніших. За страшним збігом обставин живе зараз в тому домі, в котрий росіяни поцілили 30 серпня на ХТЗ у Харкові. А зараз до самого вечора продовжує готувати нас, батьків, до завтрашнього, першого навчального тижня. Це вчитель за покликом душі!Бережи Вас Бог!
Наталія Мороз
— Закінчила школу дуже давно,але досі пам’ятаю свіжий запах крейди та фарби на 1 вересня, радісну зустріч однокласників після літа — це завжди було свято!
Пам’ятаю кабінети біології та хімії на першому поверсі, кабінет фізики, учительську, малесенький кабінетик Галини Ілінічни (шкільного діловода), куди ми на перерві бігали по карти для уроків географії та історії, пам’ятаю радість, коли добудували до старого приміщення спортивгий та актовий зали. До речі активну участь в добудові брали учителі та хлопці старшокласники. Пам’ятаю шкільні вечори, костюмовані бал-маскаради, змагання наших спортсменів, які, дякуючи учителям фізкультури Никоненку Павлу Степановичу та Малафію Геннадію Дмитровичу, досягали високих спортивних успіхів.
Легкоатлети та баскетболісти Сінянський Володимир, Стрєльніков Володимир, Середа Володимир Пилипович та Середа Володимир Пантелійович, Яременко Коля, Васюк Володя, незабутній Гордієнко Гриша, Кунатенко Сергій, Гордієнко Іван(кіміч), лижниці Пилявська Ніна, Колісник Катя.
Пам’ятаю також наших рідних учителів: Кожушка Петра Антоновича і його розповіді про подорожі на Кавказ, грозу всіх гуманітаріїв математика Безуського Михайла Павловича, математичок Євдокію Степанівна Мовчан, Варвару Іванівну Клімову, Євдокію Степанівну Кожушко, історичку Тетяну Петрівну Міняло, хіміка Гліба Павловича Табалова.
Перед очима інтелігентна красуня Підгора Антоніна Вікторівна, учителька мови та літератури (особисто для мене номер один) Раїса Іванівна Приходько, незабутня Сінянська Анна Денисівна,Табалова Анна Денисівна, Бондар Віра Якимівна, а ще незабутніша Сосновська Валентина Миколаївна, багаторічний директор школи,строгий і справедливий Корнієнко Василь Михайлович, молодий на той час педагог-фізик Федотова Лідія Петрівна, учитель військової підготовки Фойда Адам Євлампійович, учитель співів Стус Іван Іванович, учителі початкових класів Бондар Ольга Антонівна, Кошель Тетяна Христофорівна, Фойда Віра Антонівна, незабутня буфетниця тьотя Муся, яка продавала нам на перервах котлету з хлібом за 12 копійок та коржик за 6 копійок.
Так,це все було в нашому житті.
Свого часу в цій школі навчався мій батько, який щодня ходив пішки з Лукашівки, це було десь з 1927 по 1932 рік.
В цій школі навчалися мої діти та онуки. Нема нічого, лише світла пам’ять і пекучий біль, який нічим не вгамувати!
Говорили, що нас чекають невідворотні зміни, наприклад, полюсів!Т ак от вони, прямо перед нами: ті люди, яких ми довгий час вважали ворогами, сьогодні гоять мої душевні рани своєю участю і словами “аллес гут!”(нім.все буде добре). А ті, хто позиціонував себе, як друзі, навіть брати, нищать нас, наших дітей, наші домівки, нашу пам’ять. А от чому так? Бо перші — визнали свою помилку, спокутують свої гріхи за скоєне навіть зараз, через 80 років, а другі киплять такою лютою ненавистю невідомо за що, навіть мої родичі,з якими я була у бабусі кожного літа. Невідомо що може їх змінити.Особисто я не зможу вибачити їм цього ніколи, хоча,можливо,це гріх, це вище моїх сил. Пам’ятаймо!
Зоя ГЕВАЛО
