Як різдвяні пряники об’єднали Слобожанщину
16 липня 2025 року Міністерство культури України поповнило Національний перелік нематеріальної культурної спадщини традицією випікання та дарування обрядових різдвяних пряників на Слобожанщині.
Етнограф Олена Щербань в своїх дослідженнях пише про те, що традиція випікання обрядового різдвяного пряника була поширена не тільки в Європі, а і в Україні також. Найкраще ця традиція зберіглась на Слобожанщині. Випікають ці пряники і у вигляді коня та жіночої фігурки (на Полтавщині також у вигляді півня). Вирізали їх спеціальними формами з жерсті, випікали на жаровнях великого розміру, оскільки ці пряники могли бути доволі великими. Про це свідчать не лише спогади старожилів, але й розміри форм, якими вирізали фігурку.
Ця традиція зберігалася впродовж багатьох поколінь та побутувала у громадах Сумської, Полтавської та Харківської областей, а саме: Грунська та Чернеччинська територіальні громади Охтирського району, Котелевська територіальна громада Полтавської області та Краснокутська територіальна громада Харківської області. Ці громади об’єднує спільна історико-культурна традиція. Треба зазначити, що Національний перелік нематеріальної спадщини України було започатковано ще у 2012 році. І щоб довести, що «Панянка» має значення знадобилося 13 років. Все це вдалося зробити спільними зусиллями багатьох ентузіастів з багатьох громад, які об’єдналися для спільної справи.
Котелевські «Панянки» між минулим і сучасністю
Для Оксани Дорошенко з Котельви смак дитинства — це насамперед різдвяні пряники панянки та коники. Вона згадує, як у 90-х роках, коли вибір солодощів був скромним, особливо чекали саме зимових свят.
— Це складова мого дитинства, — так починає свої спогади Оксана Дорошенко з Котельви. – Я з ними виросла. Моє дитинство припало на 1990-і роки. Батькам було важко. Будувалися. Із грошима сутужно, та й смаколиків у крамницях особливо не було. Тому чекали сюрпризів від дивовижних зимових свят. Так склалося, що я була найстаршою у нашому дитячому гурті. І от наступала пора Різдва. Ми колядували, щедрували. Ходили від хати до хати, співали колядок та щедрівок. А вдячні господарі віддячували за привітання, даруючи нам горіхи, яблука, чубаті «канхвети» і пряники, дівчатам – панянки, хлопцям – коники. Таким запам’яталося дитинство. Юність припала 2000-і. Я стала студенткою. У крамницях уже з’явився вибір різноманітних ласощів. А на Різдво — будь ласка, подарунки дітям на будь-який смак і гаманець. І люди почали забувати про традиції випікання, колядування-щедрування… Розуміння втрати наших культурних цінностей прийшло не відразу. Як кажуть, всьому свій час і година своя. Я жила і працювала в Полтаві. З’явилися інші пріоритети.
Несподівана доленосна зустріч із моїм майбутнім чоловіком нагадала мені про справжнє Різдво. Мій коханий приніс у подарунок повен пакет «Панянок». «Де ти їх узяв?», — таким було здивування. Бо на той час я була так закручена роботою, що й думки не було про традиції, пряники та особливості випікання. Робота юристом забирала всю мою енергію… Я вийшла заміж, у нас з’явився Серафим. Коли йому виповнився один рік, захотілося спекти щось особливе. І ми із сестрою взялися за випічку «Панянок». Це особливий процес. Здавалося б, що там складного – поєднати воду, цукор, борошно, амоній. Е, не кажіть! Все на відчуттях. А потім полива. Як її приготувати, і швиденько розписати Панянку, Коника… І я захопилася цією темою. Почала експериментувати. Рік пішов на те, щоб навчитися робити поливу, яку називають «лазуровка». Цей процес захопив мене неймовірно. Це був уже 2016 рік.
Етапи втілення великої ідеї
Ніщо не зупинить ідею, час якої настав — ця відома фраза стала дороговказом для тих, хто взявся за велику справу збереження народної традиції Слобожанщини. Шлях до внесення «Традиційного випікання та дарування обрядових різдвяних пряників на Слобожанщині» до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини був не швидким і вимагав зусиль багатьох людей із різних сіл та міст регіону.
Кожен етап цього процесу був сповнений натхнення та відчуття відповідальності перед минулими і майбутніми поколіннями. Особливо гостро потреба збереження власної культурної ідентичності постала після початку повномасштабної війни.
Оксана Дорошенко згадує, що саме в ті дні прийшло чітке розуміння значення традицій:
— Наші традиції — це те, що нас об’єднує, згуртовує, ідентифікує. Росіяни намагаються стерти нас із лиця землі. Але це їм не вдасться. Ми маємо мову, культуру, традиції. Це є наріжним каменем нашого споконвічного існування на цій території, на Слобожанщині. А тепер ще й переселенців навчимо. Будемо пекти разом.
Поштовхом для більш глибокого занурення в тему стала знахідка старого бабусиного щоденника, у якому збереглися рецепти та нотатки про святкову випічку. Оксана створила свій авторський проєкт «Котелевський коржик», але швидко зрозуміла: цю традицію не можна перетворювати на конвеєр. Вона має сакральне значення і є частиною культурного коду всієї Слобожанщини. Розуміння, що цю спадщину потрібно офіційно зареєструвати, стало наступним етапом. Як юристка за освітою, Оксана взялася за підготовку документів і звернулася до обласного відділу культури. Вона почала збирати свідчення про неперервність традиції: шукала рецепти, фотографії, записувала спогади старших людей.
Куземинський смак Різдва
На Охтирщині різдвяні панянки асоціюються передусім із селом Куземин. Тут їх пекли «споконвіку», і для місцевих родин це була невід’ємна частина святкування.
Для когось пряники панянки — просто солодке печиво, а для когось — жива пам’ять дитинства.
Саме так згадує про них охтирчанка Людмила Кудленок, пенсіонерка, у минулому — бібліотекарка Охтирської районної бібліотеки. Її спогади переносять у той час, коли Різдво пахло домашнім теплом і куземинськими гостинцями:
— Для мене Різдво – це куземинські панянки, – говорить охтирчанка Людмила Кудленок, пенсіонерка, в минулому бібліотекарка Охтирської районної бібліотеки. – Я й досі пам’ятаю їхній смак. Панянки — це наче повернення в дитинство, коли хрещена з Куземина привозила на Різдво гостинці, розмальовані пряники. Їх роздавали колядникам та щедрівникам, хрещеним та хрещеникам, рідним, кумам та сусідам.
Валентина Кулик, викладачка трудового навчання, продовжує справу своєї бабусі та мами.
— У нас панянки та коники пекли завжди. Це було в кожній хаті. Мені рецепт передала мама, а їй — бабуся. Пам’ятаю, як у дитинстві ми допомагали місити тісто, а потім чекали, коли вже можна буде з’їсти свіжоспечену панянку. Зараз я печу їх для своїх племінників — вони допомагають і навчаються. Дарую своїм хрещеникам: дівчаткам — панянок, хлопцям — коників. Рідним пересилаю на Суми, Харків і в Охтирку, — каже Валентина.
Олександра Чуб домогосподарка з Куземина розповідає, як опанувала це ремесло від свекрухи.
— Мене навчила пекти панянки свекруха. Раніше ми збиралися гуртом: одна місила тісто, друга робила поливу, третя розмальовувала, четверта топила піч. Пам’ятаю, як у нас на Різдво було повно гостей, і ми дарували панянок і коників не лише рідним, а й продавали на базарі. Їх брали навіть на Закарпаття і за кордон, — говорить жінка.
Відродження після забуття
За радянських часів багато обрядів і звичаїв зникали, але нині дедалі більше людей прагнуть повернути старовинні традиції.
Тетяна Авраменко, пенсіонерка, згадує:
— Форми панянок і коників, яким може бути понад сто років, залишилися від мами. Колись у нас у селі на Різдво печі топили всю ніч, щоб устигнути випекти для всіх дітей і родичів. Потім ця традиція ніби зникла, але тепер знову повертається. Для онуків печу завжди — вони замовляють заздалегідь. Кажуть, що це для них найсмачніше, бо “магазинне” не таке.
Слобожанська гордість Олександра Столового
Іноді любов до рідної землі вимірюється не лише словами, а й конкретними справами. Олександр Столовий, архітектор за фахом і родом із села Козіївка на Краснокутщині Харківської області, належить до тих людей, хто не просто зберігає спогади, а активно працює над відродженням та популяризацією народних традицій свого краю.
Для нього визнання «Традиційного випікання та дарування обрядових різдвяних пряників на Слобожанщині» частиною Національного переліку нематеріальної культурної спадщини стало особистою перемогою та символом виконаної обіцянки. Про свої почуття він поділився у соціальних мережах:
— 16 липня. Сьогодні настільки важливий день для Слобожанщини! Не передати словами. А для козіярів? Та що там казать. Аж руки трусяться від їхньої значимості. Відсьогодні в Національному переліку культурної спадщини України під № 114 тепер назавжди значитиметься “Традиційне випікання та дарування обрядових різдвяних пряників на Слобожанщині”. У 1998 році я останній раз говорив з бабусею Вірою за ті коржики. І пам’ятаю, що обіцяв їй обов’язково зробити нові форми для випікання панянок, бо старі вже були нікудишні, хоча й дорогі бабусиному серцю, бо їх дід Грицько робив. Тоді, Ба, я не успів, бо малий був ще, чи мо’ ще не метикуватий, чи не хвацький.
Разом збережемо — разом передамо
Внесення до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини традиції випікання та дарування різдвяних пряників на Слобожанщині стало результатом не випадковості, а тривалого, злагодженого й натхненного руху багатьох людей. У цій справі не було другорядних ролей: кожен, хто збирав рецепти, фотографії, старовинні форми для випічки, хто записував спогади старших, досліджував архіви чи вів перемовини з органами культури, — став частиною великої команди однодумців.
Справжня сила цієї ініціативи в тому, що вона об’єднала людей із різних сіл і міст, різних професій і поколінь, але з однаковою любов’ю до рідної землі. Саме спільність мети і взаємна підтримка дозволили перетворити локальну пам’ять на надбання, визнане на державному рівні.
Слобожанщина вкотре довела: коли ми діємо разом, ми здатні зберегти найцінніше – свою ідентичність. І вже сьогодні, передаючи традицію «панянок» дітям та онукам, ми пишемо нові сторінки історії, в якій головне правило залишається незмінним: тільки разом ми сила.
Можливо ми не дізнаємося де вперше почали випікати «Панянки» – в Котельві, Куземині, Груні чи в Козіївці? Важливо те, що їх на Слобожанщині і досі печуть. І це вже офіційно зафіксовано. Народні традиції – це те, що нас об’єднує, згуртовує, робить нас сильнішими.
Валерія Бакуліна
ГазетаВорскла #ВорсклаНовини #Слобожанщина #РіздвяніПряники #Панянки #Коники #Куземин #Котельва #Охтирщина #Полтавщина #Харківщина #НематеріальнаСпадщина #КультурнаСпадщина #ТрадиціїУкраїни #УкраїнськіТрадиції #РіздвоВУкраїні #СмакДитинства #НародніЗвичаї #ПряниковаСпадщина #РазомМиСила #ВідродженняТрадицій #ЄдністьГромад #ОбрядоваВипічка #ІсторіяСлобожанщини #КультураЄднає #СпадщинаУкраїни #ЖиваПамять #СолодкаІсторія #НашеРіздво
