Минуло 40 діб, як перестало битися серце воїна-земляка ЄВТУШЕНКА ОЛЕГА ВОЛОДИМИРОВИЧА, 1964 року народження, старшого сержанта 154-го батальйону територіальної оборони, псевдонім «Маріман», який віддав життя під час захисту Південно-Західних рубежів Сумської області.
Народився наш Герой 24.06.1964 року у м. Миколаєві.
Коли сім’я переїхала до м. Охтирки, навчався у загальноосвітній школі №2, потім із 1979 року по 1982 рік здобував професійну освіту в Миколаївському ПТУ, де отримав спеціальність трубопровідника суднового обладнання. Далі проходив строкову військову службу прикордонником в Угорщині, після чого працював у цивільному Флоті на Далекому Сході.
Після повернення у рідне місто, продовжував працювати у сфері капітального ремонту НГВУ та ОУТТ. Із початку повномасштабного вторгнення російських загарбників в Україну пішов служити у ЗСУ добровольцем, звичайним стрільцем у «Добробат», щоб захищати Батьківщину.
Олександр Бала, бойовий побратим: «… Олег був душею нашого стрілецького підрозділу і свій земний шлях пройшов з честю і гідністю. Ніколи не скаржився на труднощі бойової служби, допомагав молодшим побратимам та сподівався на перемогу і краще життя. Але доля розпорядилася по-своєму: він загинув як Герой. Біль і втрата залишаться надовго у наших серцях!..».
Валентина Глоба, двоюрідна сестра дружини: «… У Олега залишилися дружина, дві доньки й онука. На службу військкомат його не запрошував, на війну він пішов сам, щоб захищати Україну, свій дім, свою родину, своїх онуків, яких дуже любив…»
Олександр Бугай, товариш: «Я знав Олега з дитинства, були сусідами, товаришували. Дуже хорошою людиною був, справжнім господарем. Його щира посмішка і гумор притягували людей. Я воював під Бахмутом, а він ніс службу спочатку під Охтиркою, на блокпостах, потім – на Південно-Східному кордоні Сумської області, де і загинув справжнім Героєм. Жаль його дуже…»
Світлана Володимирівна, дружина: «…Олег із 15-го березня 2022 року пішов добровольцем на фронт. Казав, що обов’язок справжнього «мужика» — захищати свій дім, своє місто, свою Україну. Він був хорошим чоловіком, батьком та дідусем, особливо любив гратися з онукою, допомагав доньці, яка навчається у Польщі. Також був гарним господарем, майстром на всі руки. Ми разом, своїми руками, майже десять років будували свій дім. Олег багато читав, любив грати на гітарі, співати українські пісні та готувати різні страви… Жаль, що не дождався народження другої онуки, яка побачила світ 24 січня. Донька Анастасія назвала її Аделіною. Напередодні Нового 2024 року Олегу було присвоєно військове звання «старший сержант» та призначено його командиром відділення, але він не встиг сповна виконати обов’язки командира — 1 січня він пішов у вічність… Любимо, цінуємо, пам’ятаємо!..»
Тяжко сприймати смерть наших захисників, а ще тяжче знайти слова втіхи для рідних, близьких, знайомих та бойових побратимів. У пам’яті всіх, хто знав Олега Володимировича, він назавжди залишиться щирим і справжнім патріотом України.
Побратиму по службі, старшому сержанту Євтушенку Олегу Володимировичу, присвячую.
Ми познайомились на службі
В селі Солдатськім, на посту,
Блокпост, місток охороняли —
Несли задачу непросту.
По правді я скажу, навскидку,
В Козинку входив «Добробат»,
Тож відгребли тоді кацапи
І Соловйов трубив набат.
Ти був у нас за командира,
Не зап’ятнавши свій мундир,
Несли тоді ми добре службу,
Для нас ти був взірець-кумир.
«Маріман»-Олег — старой закалки,
Була у нього совість, честь,
До виконання всіх наказів
В короткий термін скаже: «Єсть!!!»
Любив ти добре готувати
Супи, борщі, з голів — уха.
Не кожна жінка приготує —
Рубать їй треба «пітуха».
Ти був завжди для нас веселий,
У тебе вірив колектив,
Бувало й пісню заспіваєш,
В житті Олега був мотив.
Ішов на «Шервуд» й до «Гепарда»,
Тягнув свій «бронік» та рюкзак,
Та зціпив зуби, бо боліло,
Казав: «Терпимо, я ж козак!!!»
Ти Новий рік зустрів в шпиталі,
Рідню і друзів всіх вітав,
А смерть стояла на порозі,
Ніхто тоді й не уявляв.
До «дембеля» було пів року,
Такий звичайний марш-кидок,
І у вісні внуча тягнуло ручки –
«Ти протримайся, дід, чуток!».
На пенсію були вже плани,
Життя крутив калейдоскоп,
І фініш ось вже недалеко
У свій ти бачив перископ…
…Сороковий вже день, і ти ще з нами,
Ідеш на «Шервуд» з нами, брат,
Отам сидів, твої там речі,
В кутку свій ставив автомат.
Тож вічна пам’ять побратиму,
Ще будуть сказані слова,
Бринить сльоза, ми всі сумуєм,
Вклонилась низько голова.
Вічна пам’ять побратиму Олегу Євтушенку. Царство Небесне!
Твій побратим «Фідель».
