У жалобі, схиливши голови, ставши на коліна, тримаючи в руках квіти, «живим коридором» в останню путь провели земляка, жителя Кириківки, який воював за мирне українське небо, щасливе майбутнє для наших дітей, – Пісарєва Олександра Григоровича. Відданий військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконавши військовий обов’язок, молодший сержант загинув 31 липня 2024 року у с. Олександрополі Мар’їнської громади Покровського району Донецької області.
У липні 2022 року він пішов захищати свободу і незалежність своєї країни, право на мирне життя. Допомагаючи евакуйовувати пораненого з поля бою, на жаль, потрапив під ворожий кулеметний обстріл, отримав поранення, не сумісні з життям.
Народився Олександр Пісарєв 23 лютого 1968 року в с. Тарасівці, в багатодітній родині, де він був найменшим сином. Закінчив місцеву восьмирічку, а середню школу – у сусідньому с. Солдатському. Потім – навчання в технікумі, служба в армії. Час летів, згодом Олександр зустрів своє кохання й одружився на Антоніні Клушиній. У молодій родині народилися двоє доньок. Життя планували на перспективу. А поки що у Кириківці подружжя придбало будинок і переїхало на постійне місце проживання. Пізніше в цьому ж селищі придбали житло і для батьків Олександра Григоровича.
Усе в родині було добре: налагоджений побут, взаєморозуміння і повага, робота, підростали дітки. Та всьому цьому завадила хвороба, яка забрала життя дружини Антоніни Іванівни. Безпорадним без неї залишився Олександр Григорович, а неповнолітні донечки осиротіли без мами. Не впасти у відчай Олександру допомагали батьки дружини, які постійно опікувалися онучками.
Невимовний біль окутав усіх рідних і знайомих Олександра, коли стало відомо про його загибель.
Сестра дружини загиблого Олена Клушина повідомила в соцмережі: «Від нас самих залежить, що буде написано в нашу книгу життя. Сьогодні є люди, які карбують історію, пишуть свою книгу кров’ю, захищаючи країну і нас із вами. У нашу родину постукала біда: загинула близька людина, воїн, захисник Пісарєв Олександр – 2 роки на війні. Загинув, як герой, рятуючи пораненого, і це про нього, в цьому вчинку весь Саша. Пройшло поховання, і я хочу подякувати всім, хто був із нами в цей час, допомагав і підтримував. Шана, повага і вічна пам’ять Захиснику. Спочивай із миром».
Олена Іванівна розповіла, що зять Олександр пішов на війну добровольцем, не зміг всидіти вдома. На той час він працював у Харкові.
«Коли Саша пішов боронити рідну землю, він, як ніколи, розумів, що кожна зустріч із рідними може бути останньою, тож особливо старався якомога частіше телефонувати донькам і спілкуватися з ними, допомагати їм, чим можна було, – згадує вона. – А ще Олександр був дуже хороший товариш, відданий у дружбі». Олена Клушина звернулася до всіх із проханням допомагати живим, щоб не довелося оплакувати загиблих.
Старша донька Оля з теплотою згадує свого тата: «Батько наш був дуже доброю людиною, веселим та щирим і доброзичливим. Він ніколи не відмовляв у допомозі. Після смерті мами він поїхав на заробітки в Харків, а я – на навчання до університету. Коли почалася повномасштабна війна, тато сказав, що він піде захищати нас, бо усвідомлює свій обов’язок. Був оптимістом, і коли телефонував, то говорив, що все буде добре, що вірить у нашу перемогу, а ми вірили йому. Останнім часом, коли його перевели на передову, йому було нелегко і морально, і фізично, це відчувалося по його голосу. Він був поранений, отримав контузію, але після госпіталю знову повернувся до своїх побратимів, щоб наближати перемогу».
Про свого земляка розповідає заступник директора з навчально-виховної роботи Кириківської школи Валентина Доля.
— Деякий час Олександр Пісарєв працював у нашій школі робітником по господарству, відзначався порядністю і відповідальністю, роботою своєю дорожив і з обов’язками завжди справлявся. Взагалі в Кириківці Олександра Григоровича люди знали як хорошого господаря. Коли Олександр із дружиною придбали в нашому селищі будинок, то його руки переробили в ньому все. Він облаштував чудову й затишну оселю для своєї родини. Його доньки Тая й Оля ходили до нас у школу.
Олена Каніщева згадує Олександра Пісарєва як доброго сусіда. Каже, знала Олександра Григоровича з тих пір, як вони з дружиною колись переїхали у селище Кириківку й поселилися недалеко, по-сусідськи. Тут народилася в них друга донька.
За словами Олени Сергіївни, Олександр Григорович був хазяйновитою і роботящою людиною, міг будь-що зробити своїми руками: в господарстві була й пасіка, й корова, й інша живність. Без роботи ніколи не сидів. «Жителі нашої вулиці завжди були дружні, тож часто збиралися разом, відзначали різні свята чи просто спілкувалися після трудового дня. І Олександр Григорович запам’ятався мені таким товариським і щирим, ніколи не цурався нікого, такий веселий був і компанійський».
Поховали Героя на кладовищі села Солдатського, біля могили його дружини Антоніни Іванівни, – так вирішили діти й родичі.
За героїзм з ризиком для життя під час бойових дій, мужність і відвагу Олександр Пісарєв був нагороджений хрестом «Честь і Слава» та медаллю «За оборону Києва та Київської області». Відспівували Героя в Солдатському, в останню путь його провели рідні, знайомі, бойові побратими, представники Тростянецької громади, на території якої знайшов останній прихисток наш земляк.
Вічний спокій захиснику! Вічна шана та слава!
Олена ТЯГЛЕНКО
