ДОПОМОЖЕМО РАЗОМ
6-річна Віка з Великої Писарівки вперше в житті побувала на дитячому новорічному святі та побачила Санта-Клауса. Захід відбувся у відділенні онкогематології Сумської дитячої клінічної лікарні, де дівчинка бореться з серйозною хворобою.
Нездійсненна мрія
Як розповіла нам мама Вікторії Ксенія Безуська, її донька взагалі не знає, що таке дитячі розважальні заходи. Бо спочатку була маленькою, а коли підросла – почався ковід, потім – повномасштабна війна. Дитина знаходилася постійно вдома, а дитсадок «відвідувала» дистанційно.
– Напередодні Нового року я ходила до нашої «Ромашки», забирала солодкий подарунок – от і все свято, – каже співрозмовниця. – Про існування дитячих новорічних заходів Віка дізналася з інтернету, і завжди мріяла опинитися на місці тих щасливих діточок, які веселяться навколо ялинки, розважаються в карнавальних костюмах або в ошатних сукенках, розповідають віршики, співають і танцюють. Але ж я розуміла, що все це нездійсненне. Ну хіба що кудись далеко виїхати з дитиною – туди, де зараз все це є. В Сумській області цього вже немає, а їхати далі немає можливості. Отож і жила Вікуся, гортаючи телефон та спостерігаючи за чужим щастям. Та, як-то кажуть, не було б щастя, так нещастя допомогло.
Лікарня
Як ми вже писали, дівчинка з мамою довгий час пересиджували російські обстріли, сидячи в підвалі. Дитина скаржилася на болі в спині та на те, що їй важко ходити. Та через війну Ксенія не мала змоги показати доньку спеціалістам, адже для цього потрібно було їхати до Сум під обстрілами.
А під час березневих подій навесні 2024 року в Великописарівській громаді була оголошена обов’язкова евакуація, і в її межах родина наших героїв виїхала до відносно спокійної Кириківської громади, оселившись в одному з сіл.
Ксенія одразу ж повезла Віку до Сумської обласної дитячої клінічної лікарні, а звідти їх направили до столичного Охматдиту на операцію, потім – знову до Сумського медзакладу.
Вже протягом 10 місяців маленька Вікуся лікується. Здебільшого перебуває в лікарні, звідки її відпускають на нетривалий відпочинок додому.
Новий рік дитина зустрічатиме в онкогематології – того вимагає ситуація зі здоров’ям маленької пацієнтки.
В очікуванні свята
– Про те, що в відділенні відбудуться новорічні заходи для дітей, і що різні благодійники прийдуть вітати їх, нам сказали за тиждень до того, – ділиться радісними моментами життя своєї родини співрозмовниця. – Я як сказала про це Вікусі! Скільки щастя було! Вона щоранку прокидалася та питала, коли вже свято? Все мріяла, як танцюватиме з Санта-Клаусом та дітками. Мріяла, яке в неї буде гарне вбрання: сукня з оборками та босоніжки! А головне – корона! Щоб бути справжньою принцесою!
Материнське серце раділо від того, що ось вона – дитяча мрія! Нарешті майже здійснилася! А з іншого боку, фінансовий стан родини настільки обмежений, що вже точно не до покупки нарядів.
– Та хіба ж я могла залишити дитину без такого довгоочікуваного свята? Пішла й за останні гроші купила їй все: і платтячко з оборками, і босоніжки, і корону!, – посміхається героїня публікації. – А ще нам допомогла старша медсестра відділення Лариса Миколаївна: принесла різні заколочки для волоссячка, та й взагалі, підгодовує нас тут. Добра дуже людина, ми їй так вдячні!
Щоб «метелик» не зламався
Ксенія не могла натішитися, дивлячись на те, як блищать оченята донечки від очікувань новорічного свята. Ці натхненні розповіді – мрії дуже допомагали Вікторії пережити важке перебування в онкогематології. Мало того, що 6-річній дитині доводиться жити з постійними болями в спині, що обмежують її рухи та впливають на якість життя, так ще й болючі крапельниці, які ставлять дівчинці навіть вночі. Буває, підключають до системи о третій ранку, бо між введенням препарату мають бути восьмигодинні проміжки часу. А тут ще – й жахливі вибухи, від яких будівля лікарні здригається, бо розташована вона в такому місці, що дуже сильно відчуваються всі обстріли прикордоння.
– Онкогематологічне відділення знаходиться на п’ятому поверсі, будівля цілодобово здригається і трясеться від вибухів, – каже Ксенія. – Вже звикли до того, що на ніч всі йдемо в коридор. Діти там не просто сплять, а ще й «капаються». А якщо сильні вибухи, то нас спускають на перший поверх. Там ще гірше, бо – холодно та незручні кушетки. Мамам немає куди прилягти. Ніколи не знаєш, скільки триватиме повітряна тривога і скільки доведеться тулитися так-сяк до кушетки, де лежить дитя. Буває, так сильно гупає, що перелякані діти разом з крапельницями та ліжками підстрибують! Вікуся дуже боїться обстрілів. У ручці голка, а вона все одно підводиться й притискається до мене так міцно-міцно, бо страшно. А я хвилююся, аби «метелик» (фікса) у ручці не зламався, бо там же голка й препарат.
А колись Віка попросила водички, бо крапельниці зневоднюють організм, хочеться пити. Я кинулася підніматися на п.ятий поверх, а так страшно, жах! Бо гепає так гучно! Піднялася сходами до палати, підігріла водички в чайнику навіть не вмикаючи світло. І – бігом донизу.
Напередодні новорічного заходу ворог почав обстрілювати “балістикою” прикордоння зранку, приблизно з 9.30. Вибухи не вщухали до наступного ранку, тож всю ніч діти спали та проходили процедури в коридорі й на першому поверсі.
Нарешті свято!
– Мамо, де моє плаття? – це перше, що почула Ксенія від доньки наступного ранку.
Вікуся вже готова була вбратися в новорічний образ, але за планом – чотиригодинна “капельниця”. В лікарні – свої порядки. Тут лікувальні процедури – понад усе!
Тож, поки наша маленька героїня лежала під системою в ліжку, інші дітки з онкогематології активно розважалися. Того дня до відділення завітали чотири різні команди благодійників зі своїми святковими програмами та подарунками, аби привітати майже двадцять діточок, які там перебували.
Танці крізь сльози
– Донечка, спостерігаючи за тим, як бавляться з Санта Клаусом хлопчики й дівчатка, плакала й просилася до них, – каже Ксенія. – І все ж таки лікарі дозволили витягти голку та доєднатися до дитячого гурту. Віка, щоправда, напилася знеболювальних, бо дуже спинка боліла. Тож, веселилася на заході під дією ліків.
З майже двох десятків маленьких пацієнтів одна лише Вікторія була в масці на обличчі, адже будь-яка інфекція могла спричинити ускладнення. Дівчинка зняла маску лише коли Санта-Клаус запросив дітей до себе – розповісти віршик. 6-річна мешканка Великої Писарівки вибігла до нього першою.
– Я навіть не очікувала цього! Дивлюсь, як вона побігла, зняла маску з обличчя й приготувалася говорити, а сама й думаю: що вона розповідатиме, адже ніякого віршика ми не вчили?, – згадує радісні миті заходу мама дівчинки. – А вона як почала просити в Санти здоров’я для всіх дітей! А потім – бажати усім перемоги і мирного неба! А наприкінці виступу ще й «Слава Україні» сказала! Санта потім похвалив її, мовляв, яка активна дівчинка, молодчинка! Після Віки підходили до нього інші дітки, і всі повторювали її слова про здоров’я, перемогу та мирне небо над головою.
Маленька героїня матеріалу розважалася на заході до кінця. А потім у неї дуже боліла спинка. Та то ж вже потім, головне – що натанцювалася та настрибалася з усіма! Щоправда, увійшовши до палати, засмутилася, що все вже позаду. І тепер питає в мами, коли буде наступне свято?
Про школу, таланти, косички та півонії
Вікторія свій шостий день народження зустріла тут же, в онкогематології. Восени має піти до школи.
– У лікарні всі кажуть, що моя дитина – дуже розумна, творча і артистична, в неї талант до письменництва та сцени – з гордістю розповідає жінка. – Віка вже всіх тут підкорила своїм вмінням складати твори та публічними виступами! Радять віддати донечку до професійних викладачів, які розвиватимуть її здібності. Переконують залишатися в Сумах, адже ні в Кириківці, ні в Охтирці я не зможу дати дитині того, що є в обласному центрі. Та я тільки за! Бо хочу, щоб моя дитина нормально навчалася в школі, розвивалася та розважалася.
Ну і звісно ж, лікувалася. Адже питання зі здоров’ям у Вікторії – актуальне. Зі слів мами дівчинки, до березня вони точно пробудуть у сумській лікарні, а в травні – контрольне МРТ, яке й визначить подальший протокол лікування.
6-річна мешканка Великої Писарівки по-дорослому вставиться до обставин, в яких опинилася, і з усією серйозністю бореться з хворобою.
– Мамо, а якщо пухлина прокинеться і я не зможу жити без болю?, – запитує Віка в мами, знаючи, що всі оці крапельниці робляться саме для того, аби пухлина в її спинці спала і не давала про себе знати, не росла далі.
Мама переконує доньку, що все буде добре і налаштовує її на щасливе майбутнє. Тож тепер Вікторія Безуська готується до свята першого дзвоника і мріє, що її волоссячко, яке катастрофічно зникає після хіміотерапії, до 1 вересня відросте, і мама заплете з них довгу косу та зав’яже гарний бантик. І Віка з букетом улюблених півоній стоятиме на шкільній лінійці здорова, красива й щаслива!
Саме так все і буде. Неодмінно!
Оксана Ковальова
Зараз час випробувань для всіх нас. Але навіть невелика допомога може стати рятівним променем світла в житті цієї родини. Ваша щира участь — це можливість для Віки виздоровіти, а для її мами — не втратити віру в добро і любов.
Кожна гривня — це частинка вашого тепла, що наближає їх до одужання. Якщо у вас є бажання і можливість допомогти, ось реквізити картки матусі Віки — Оксани Вікторівни Безуської:
4441 1144 0825 7697
