Коли матусю звалив інсульт і в лікарні родичам дали візок для транспортування хворої, син відмовився від нього зі словами: «Я понесу маму на руках!».
Поповнив Небесне військо
Минулої неділі в Кириківці поховали Сергія Бачина, який загинув під Бахмутом, виконуючи бойове завдання в складі 109 окремого штурмового батальйону.
Воїну було 30 років. На війну пішов у 2018-му. Спочатку служив у АТО, а після повномасштабного вторгнення — здебільшого по гарячих точках. Визволяв Бучу та Ірпінь, був і в Чорнобилі. Додому приїздив раз на пів року. 24 січня мав піти у відпустку. Та в ніч з 23 на 24 число загинув на війні з росіянами.
Сусідська полуниця
Сергій – з багатодітної родини, в якій окрім нього було ще шестеро дітей. Зі слів сестри Марини, вони з братами батька взагалі не пам’ятають, адже мама виховувала їх сама. П’ятеро хлопців та двоє дівчат росли великою дружною сім’єю, один одному допомагали та один про одного турбувалися. Герой статті був середньою дитиною, мав спокійний характер та чудову рису характеру – він ніколи не залишав рідних в біді.
— Одного разу ми пішли до сусідів на город красти полуницю, — згадує Марина. — Сусід нас застав та як погнався! Ми, дуже перелякані, бігли чимдуж. Старший брат Едік був з поламаною ногою, пересувався за допомогою стільця. Так і стілець той на городі кинув — кинувся навтьоки. Я була ще зовсім малою, і сусід мене не наздогнав лише тому, що Серьожа врятував, допоміг бігти.
Справжній син
Після закінчення місцевої дев’ятирічки хлопець пішов навчатися до Тростянецького училища на муляра-штукатура. Працював за спеціальністю на будівництвах. Але всі плани докорінно змінила мамина хвороба. Рідні вважають, що це важка фізична праця далася взнаки. Матусі було трішки більше за 50, як в неї стався інсульт. Сергій був постійно поруч, буквально носив маму на руках і доглядав за нею, коли вона кілька місяців була прикутою до ліжка. Він був для мами опорою: добрий, виважений, спокійний.
— Сергій завжди питав: «Мамулічко, тобі сала пожарить?», — ділиться спогадами тодішнього ще щасливого сімейного життя Марина. — Бо мама любила сало. І він їй його жарив. І обов’язково — з яєшнею. Він був такий золотий, таких більше немає. Мама була для нього — все.
Улюблені племінники
30-річний воїн власної родини не мав, але обожнював племінників. У Марини четверо діточок: старшій донечці — 7 рочків, двійнятам — 3, а наймолодшому — усього 7 місяців. Трирічні Аня та Богдан — похресники Сергія. Але він любив усіх чотирьох, і подарунки з гостинцями купував усім. До відпусток зазвичай готувалися заздалегідь — планували родинні заходи.
Зі слів співрозмовниці, востаннє вони з братом поспілкувалися 20 січня. Він повідомив, що йде на бойове завдання, а потім – у довгоочікувану відпустку, що припадає на 24 число.
— Ми збиралися піти на зимову рибалку на річку Ворсклу, а також Сергій хотів сходити на полювання, — розповідає нам Марина. — Та він до цього не дожив: у ніч з 23 на 24 січня стався прямий «прильот» у бліндаж, де знаходилися військові.
Слідами старшого брата
Мешканка Кириківки пані Олена теж поділилася з нами теплими спогадами про загиблого воїна.
— Він був доброю безвідмовною людиною, — каже жінка. — Таким його виховала мама. Взагалі, в них чудова багатодітна родина: всі роботящі та дружні. Тримали велике господарство. Коли діти виросли, кожен пішов своїм шляхом. Сергій прикладом для наслідування взяв шлях свого старшого брата, який служив за контрактом. На жаль, війна обірвала його молоде життя: хлопцю назавжди залишиться 30.
Два героя в родині
Мама-героїня поховала сина-героя. Це страшно, але такі реалії воєнного сьогодення, що діти залишають цей світ раніше своїх батьків.
В останню путь Сергія Бачина проводжали місцеві жителі та побратими.
Оксана Ковальова
