Як і обіцяли, ми продовжуємо розповідати про куземинські історії. Цього разу повернемося у спогади червня минулого 2022 року.
Куземин – фантастичний, несподіваний, різноманітний. Що притягує сюди людей? Сила Землі, простір і воля. А ще таємниці скіфів, містичні легенди, старі хати, природа… Одного дня замало, і двох теж. Я вже 10 разів була в Куземині, і щоразу нові відкриття.
Нуво, Етно. Еко, або 3*1, таким був Куземин для нас цими вихідними. Нагоди трапляються несподівано закономірно. Так було і цього разу. Охтирчанин Олександр Реп’ях родом із Куземина запросив нас на подію, що мала відбутися 18 червня у мистецькій резиденції «АртКуземин», і заодно відвідати хату-музей Прокопенків. Чудово! Їдемо в Куземин! Вражень – повен глечик, нові відкриття старої хати, суворі харківські художники не такі вже й суворі, занурення у джунглі, де ростуть черешні…
Щойно приїхали, зайшли познайомитися із художниками, що працювали цього сезону у мистецькій резиденції. Ви вже знаєте, що резиденція “АРТ Куземин” – це справжній мистецький центр України. Прямо звідси художні експонати “їдуть” на Київський книжковий Арсенал. Нам пощастило доторкнутись до Арт нуво сьогодення і познайомитися з його творцями: подружжям Зоркіних і Олексієм Яловегою, прогулятись мистецькою резиденцією, і навіть зазирнути у творчу майстерню. Митці, художники і артисти харківського лялькового театру готувалися до вечірньої вистави. Але про це згодом.
ЗАДЗЕРКАЛЛЯ
Вдень пішли прогулятися околицями села. Із вулиці Центральної звернули у провулок Пархоменка, А там якось пусто і дуже зелено. Літо у розпалі. Йдемо роздивляємося покинуті хати, аж ось щось блищить. Із за паркану виглядала шафа з дерев’яним мереживом і дзеркалом, ніби спостерігала за життям села. Цікаво… Ми помилуватися-подивувалися, та й пішли далі, по черешні, минали хати: колоритні й покинуті, або зовсім забуті, геть закриті від світу дебелими чагарниками… О, номер 7-й є… І десь у хащах стара хата. А навпроти – хата без огорожі, двері заткнуті мітлою, ніби господар десь одійшов у справах і скоро повернеться…
Тут жили Жуки, там Зайці, а ген-ген Шведи…, – сповістила жіночка із-за тину сусіднього подвір’я, заквітчаного трояндами.
«Які колоритна прізвища!». Сусідка, зацікавлена нашими розглядинами, розповіла про колишніх сусідів. Старі померли у своїх хатах, молоді виїхали в міста. А вона живе собі, вирощує квіти, городину, як і всі куземинці. Погомоніли про життя-буття, та й пішли собі далі з упевненістю, що, як би там не було, а село живе, квітує, працює на Перемогу, розкошує природою і є кому розповісти й згадати про тих, кого немає, чиї хати поглинули джунглі…
ЧЕРЕШНІ
Червень – то черешні. І моя колежанка Світлана Бєлік, знає де ростуть розкішні черешні. Ми йдемо дорогою, наче в зеленому тунелі, над нами височенні тополі, за ними зарості дикого винограду, і, здається, потрапили у джунглі. Не вірите? То обов’язково поїдьте на розвідку. А потім вийшли на простори, де сади, де пахне сіном, літають лелеки. І ростуть черешні. Ох і смачнючі! Наїлися, та ще із собою на вечерю нарвали. Аякже!
Далі знову відкриття. Ставки! Хлюпочуться собі із давніх-давен. Світлана розповіла історію їх появи. Цілий каскад ставків. І дорога спеціальна. І зелено. І жаби квакають. Слава богу. А то я переживала, що жаби зникли.
ЕКСУРСІЯ ДО ЕТНОСАДИБИ
Ввечері йдемо на екскурсію до хати-музею на вулиці Прокопенків.
Пан Кривобік уже чекав на пагорбі помістя свого роду Прокопенків. Віктор Олексійович привітно посміхався, а в руках тримав Ключ від старої хати. І ми згадали дитинство, у бабусиній хаті теж був такий ключ.
А тут усе збереглося. Це справжня етносадиба. Господар розповів історію створення, як з’явилася ідея і як вони із дружиною відроджували хату свого роду, як збирали рушники, глечики, миски, сулії і ще багато всіляких старожитностей. А під стелею сволок, на ньому дата «1859»! Сидимо на старій лаві, слухаємо, роздивляємося. Вікна із фіранками, ліжко із подушками вишитими із підзором внизу, а в кутку величезна скриня. В ній рушники. Екскурсія по хаті й хатині. Всі експонати підписані, датовані. Виявляється дядько Віктора Олексійовича писав гуморески, працював разом із Остапом Вишнею у редакції журналу «Перець». Про це свідчать періодика й книги на етажерці.
Так нам вдалося зазирнути у минуле. Цікаво!.. І можна все потрогати.. Колесо дерев’яне, глечики, горшки, чорнильниця…. Шкода, що не було господині, рушники й сорочки в скрині, а та під замком.
Закрили хату на ключ та й пішли гуляти по подвір’ю А там теж доста старого реманенту – мажара, гарба… І комора є. І весь двір у квітах. Уздовж тераси – троянди і виноград… А далі гектари городу… У пана Кривобока є ідеї щодо розвитку сільського зеленого туризму.
І це ще не всі спогади, враження й думи мої думи…
За такий мандрівний сюрприз щира подяка Олександру Реп’яху, популяризатора рідного села.
(Далі буде).
Валерія Бакуліна
