Експедиція (від латинської expedition – похід, приведення до порядку); відправлення групи людей у тривалий похід у визначене місце зі спеціальною метою; відділ установи, підприємства, що приймає або розсилає відправлення та кореспонденцію.
(Визначення із Вікіпедії).
Власне, експедиції можуть мати різноманітну мету. На початку минулого століття споруда поблизу Охтирського залізничного вокзалу іменувалася «Експедиція» і належала Іванівській ДСС (дослідно-селекційній станції). У радянський період будівля експедиції змінила власника – половина будинку перейшла у приватну власність, а на другій половині запрацювала пошта.
В номері від 21 листопада ми згадали нашу подорож у село Сонячне, де знаходиться Іванівська дослідно-селекційна станція. Наша експедиція триває.
ЕКСПЕДИЦІЯ КРАЄЗНАВЧА
Члени «Українського клубу Охтирки» – активні мандрівники, наразі стали активними волонтерами. Незважаючи на війну, жага до нових відкриттів не відпускає. А цікаве поруч. І їхати нікуди не треба. Споруда «Експедиції» та «Укрпошти» не дає спокою.
Одного листопадового дня мандрівні волонтери навідалися на подвір’я «Експедиції». Наразі на половині приватного власника відбувається ремонт. Нам дозволили зайти всередину. І цього було достатньо, щоб уявити залізничний готель початку ХХ століття. Довгий коридор, арочні дверні пройми (уже закладені), за ними, ймовірно, була вітальня-рецепція.
Безсумнівно, стеля була прикрашена ліпниною (на подвір’ї було знайдено гіпсовий уламок із орнаментом дубового листя). Далі уявіть самі, як мала виглядати вітальня у готелі. На мою думку, шляхетно… Кімнати – довгі, з високими стелями і великими вікнами…
На подвір’ї купа цегли промаркованої штампом «АК». Ще раніше ми дізналися, що це означає «Александр Курило». Так маркувалася продукція курилівської цегельні.
Роздивляємося споруду знадвору: високий фундамент, вхід у підвал відкритий, але захаращений, (дуже хотілося зайти, щоб уявити, що творилося тут у період радянського періоду репресій. Місцеві мешканці ділилися родинними історіями).
Будинок височенний, драбина металева для входу на горище. Подвір’я занедбане, поросле чагарниками. Привертає увагу господарча споруда, точніше залишки добротного погреба. Неподалік у кущах знайшли глиняний горщик.
А далі територія колишнього поштового відділення №1. У радянські часи в Охтирці діяло шість поштових відділень. Перше, як годиться, біля залізничного вокзалу.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
«Відкриття земської пошти датується 1872 роком. Рішенням охтирських земських зборів було прийнято постанову про відкриття у повіті пошти для казенної і приватної кореспонденції. Рішення було направлене до узгодження харківським губернатором. Разом із цим проєктом подані зразки поштових марок, поштових сумок, поштових скриньок… Земська пошта була відкрита і знаходилася на головній вулиці міста – Бульварі (Жовтневій, нині Незалежності). Їй підпорядковувалися десять поштових станцій: у Жигайлівці, Славгороді, Рясному, Краснопіллі та інших. Поштові операції здійснювали три волосні правління: Більчанське, Деревківське, Кириківське
Марки випускалися двох типів із номіналом по 5 копійок: зеленого кольору – оплачені, і синього – боргові. Відомо, що друкувалися марки у одній із найкращих харківських друкарень. Тираж – 150000 штук.
Історія поштової марки в Охтирці має продовження. Із 1920 по 1922 рік Охтирка мала свої марки, так звані провізорії. Земство повсякчас дбало, про розвиток пошти: збільшувалась кількість поштових екіпажів на ресорах, потім прийшов час для поштового автомобіля… Рух поїздів зі станції Охтирка – відкрито у 1895 році». (Із історії Охтирки).
СПОГАДИ
Пам’ятаємо, як жваво було на охтирській залізниці, якою архітектурною принадою була споруда залізничного вокзалу, і поштова кореспонденція перевозилася у спеціальних шкіряних поштових сумках. По місту були установлені кіоски із пресою та різноманітним книжково-паперовим товаром. Але технічний прогрес не стоїть на місці. Він змінює життя суспільства. Та спогади залишаються у нашій пам’яті і в нашій історії. Перші місяці повномасштабного вторгнення, коли Охтирка вистояла супроти російської навали, теж увійшла в історію. 27 березня 2024 року «Укрпошта» випустила марку «Міста Героїв. Охтирка». На ній зображено зруйновану будівлю міської ради. Поштова марка – символ пошанування подвигу, стійкості та героїзму охтирчан під час намагання ворога окупувати місто і пройти далі на українські землі.
ПОШТОВЕ СЬОГОДЕННЯ
Повертаємося із минулого в реальність. Крізь чагарники на території поштового відділення видно кіоск «Союзпечать», покинутий, всіма забутий. Мабуть він діяв на залізничному вокзалі. Можливо хтось пам’ятає?!
Вікна поштового відділення №1 вибиті і заростають диким виноградом. Рами на вікнах старовинні з орнаментами і закриті металічними загородками. Заглядаємо всередину: висока стеля з ліпниною(!). Залишилися харитоненкові витівки. На фасаді будинку ще висить табличка «Пошта» і поштова скринька. Сходи проростають бур’яном і кришаться потихеньку.
Найбільшою принадою та історичною цінністю споруди «Експедиції». є унікальні двері у стилі УАМ (українського архітектурного модерну). І їх треба зберегти! До речі, в Охтирці є ще схожі старовинні двері.
Сьогодні рулить «Нова пошта». Та все ж «Укрпошта» теж діє і виконує свої функції. Листуватися можна завдяки електронній пошті, або смс-ками. Але отримати справжній паперовий лист із конверта із поштовою маркою можна й сьогодні. І дістати свіжу газету «Ворскла» із поштової скриньки – це своєрідне задоволення. Невідомо, що нас чекає завтра. Але ніхто не забере наші спогади. Сьогодні ми тримаємо стрій і мусимо пам’ятати все, що було раніше в історії України. І пам’ять повинно виглядати гідно.
Валерія Бакуліна
