Опішня. Полтавська область. Музей гончарства. Слава ЗСУ за можливість! Щира вдячність «Українському клубу Охтирки», організаторам мандрів, гіду, працівникам музею, ліцею гончарства за величезну працю. Враження неперевершені. Українська історія в наших ДНК» (ФБ. Олена Курило).
Це була фантастично-патріотична мандрівка. А тепер про все по порядку. 22 червня волонтери й мандрівники «Українського клубу Охтирки» відкривали для себе Опішню. Побували в Національному музеї-заповіднику українського гончарства, в художньому ліцеї, заглянули на територію музею родини мистців родини Кричевських, надихалися природою й мистецтвом водночас.
НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВА
Ми знали, що Опішня – гончарна столиця України, та, навіть, не уявляли, яке насправді це дивовижне місце. «Музей-заповідник українського гончарства засновано у березні 1986 року. У 2001 йому присвоєно статус Національного. Нині заклад є центром дослідження, збереження й популяризації гончарної спадщини України. Музей-заповідник володіє найбільшою в Україні колекцією творів народних майстрів-гончарів та художників-керамістів (приблизно 55000) У музеї представлені творчі досягнення мистців усіх історично-етнографічних регіонів України, провідних національних шкіл художньої кераміки.
Національна галерея монументальної та садово-паркової глиняної скульптури не має аналогів в Україні та за її межами. Тут працюють наукові співробітники, кандидати й доктори наук. Науковий колектив підтримує зв’язки з найбільшими керамічними музеями США, Великої Британії, Франції, Іспанії, Португалії, Бельгії, Швейцарії,Італії, Нідерландів, Німеччини. Тут проводяться міжнародні симпозіуми, гончарські фестивалі, конкурси з художньої кераміки, наукові конференції, віднедавна започатковано Український Бієналє художньої кераміки імені Василя Кричевського».( Із Вікіпедії).
Тут у глині шукають свою істину творці й мандрівники. Ось і ми, нарешті, спішилися в Опішні. Наш гід Юлія починає екскурсію словами вдячності Охтирці: «У лютому-березні 2022-го року ми чули вибухи, гуркіт літаків, слідкували за жахливими новинами і щодня дякували вам, охтирчанам, що не пропустили росіян-загарбників на нашу територію». Від цих слів у охтирських мандрівників – відчуття гордості за наше місто- споконвічний форпост, і болі за наші втрати.
Щойно зайшли на територію музею-заповідники і «ОХ! Як гарно, дивовижно, фантастично!!!» Та пані Юлія зібрала нас до купи і почала знайомство з історією музею, його концепцією, скульптурами та їх творцями. Глиняні скульптури, фігури великі, малі, чудернацькі, традиційні: у возі, на галявині, на паркані, на горі, на воді, всюди… Всю дивовижу дізнавалися, очі розбігалися від побаченого, дух захоплювало від неймовірного простору і нашої рідної природи, а з пагорбів шукали Охтирку. На локації академії гончарства «для харизматиків, романтиків, диваків і діячів» покаталися на гойдалці, доторкнулися до глини і отримали свій витвір. Фотосесію та медитацію ніхто не відміняв. На мистецькому просторі з’явилися нові скульптурні об’єкти воєнного періоду , і розуміння жорстоких викликів сучасності не покидає, але треба зберегти наші скарби. Треба витримати і пройти свій шлях.
У мистецькій галереї дух перехоплює, очі розбігаються, від мисок, горщиків, куманців, баняків, глечиків,кухлів та барилець. Діти складають пазли із кераміки. Пані Юлія знайомить нас із колекцією глиняного багатства. Цікаво було послухати історію й дізнатись, що і звідки, почути про Сумщину й охтирських майстрів. На завершення подивилися фільм про творення істини із глини, відгадали загадки, помилувалися картинами у мистецькому коридорі. За цей час діти склали пазли – родинне дерево із кераміки готове. Надія є. І віра теж.
ВОЛОНТЕРСЬКЕ ЄДНАННЯ
Ще перед початком подорожі ми хотіли зустрітись із опішнянськими волонтерами. Ми запланували зустріч із волонтеркою Наталією Матвійчук. До того ми ще не знали, яка це особистість України. Тепер знаємо. Наталія Матвійчук – заступниця директора з мистецьких дисциплін у Державному художньому ліцеї «Колегіум мистецтв імені Василя Кричевського у Опішні», викладачка рисунку,живопису, гончарства, завідувачка кераморезиденції в Національному музеї-заповіднику українського гончарства, викладач кафедри образотворчого мистецтва в Національному університеті «Полтавська політехніка» І при такому навантаженні пані Наталя творить і займається волонтерством.
Ми у дворі колегіуму мистецтв слухаємо про історію, мистецтво і волонтерство. Та знову чуємо слова подяки Охтирці, місту героїв, за те, що не пропустили ворога далі на українську землю. Щемно до сліз. Наталя Володимирівна розповідає про опішнянських волонтерів, про свій вклад і своїх учнів та про потреби військових. Пізніше я знайшла інтерв’ю з Наталією Матвійчук у газеті «Український тиждень» і дізналася більше про її волонтерство. Окрім того, що пані Наталя організовує збір допомоги. вона постійно доставляє її до місця призначення, до наших захисників. Спочатку було страшно, потім звикла і при всій зайнятості продовжує допомагати військовим. «Я дуже зайнята людина, однак відмовитися від волонтерської діяльності не можу, не дозволяє совість, тверезе бачення війни й розуміння нинішньої ситуації… Усвідомлення Батьківщини, нерозривного зв’язку з нею для когось настає раніше, для когось пізніше. Під час Революції Гідності моя Вітчизна стала для мене чимось живим і до болі близьким. Я її невід’ємна частина».
Ми пройшлися мистецькою галереєю колегіуму, спустилися в укриття, поспілкувалися, обмінялися символічними подарунками, трішки задонатили, сфотографувалися напам’ять. На фасаді художнього ліцею – меморіальні дошки трьом загиблим захисникам України. Так треба вшановувати і берегти пам’ять наших героїв.
ВРАЖЕННЯ
Ольга Косарєва: «Я неодноразово була в Опішні і в музеї-заповіднику теж. Цього разу побачила наскільки збільшився мистецький простір, з’явилися нові фігури-скульптури, що відображають виклики сьогодення і вражають мистецькою уявою. Провідала своїх улюбленців котів. Вони незвичайні. Взагалі, всі скульптури – справжні витвори мистецтва. Музей іде в ногу з часом. Велика подяка всьому колективу музею-заповідника за збереження української перлини гончарства. Вразив Кричевський. Вклонилися митцю. На жаль, не вистачило часу ознайомитися з музеєм, але «Гончарна слава України» — це звучить гордо. У художньому ліцеї вразило все. І виставка робіт, і активна громадянська позиція учбового закладу. Слова подяки Охтирці викликали спогади, сльози і гордість за наше місто. Зустріч із Наталією Матвійчук підкреслила, що робимо потрібну і спільну справу. Всеукраїнське об’єднання волонтерів є!»
Лідія Блінова: «Враження переповнюють душу. По-перше, мене вразив сам край. Опішня — чисте, світле,квіткове містечко, в якому розташовані грандіозні, унікальні, дивовижні музеї. У свій час я об’їздила майже всю Європу, все Середземномор’я, там гарно, комфортно. А в Опішні, що поряд, не була. Тепер надолужую свої знання про Україну. В музеї-заповіднику мене вразило все. Запевняю, що гарніших краєвидів за рідний край немає ніде. Все таки, нам є що захищати. По-друге, з’явилося розуміння, що Україна – центр Європи. І ми повинні популяризувати наші перлини, такі як Опішня, щоб Європа бачила, і після нашої Перемоги приїжджали надихатися українськими краєвидами і скарбами. По-третє, працівники музею – люди з великою душею, доброю волею і золотими руками. Дякую за збережене диво. Одного дня мало. Хочеться повернутися в Опішню».
Перезавантаження відбулося. Природа і мистецтво відновлюють і надихають , щоб завтра з новими силами та позитивними емоціями допомагати нашим захисникам.
Валерія Бакуліна
