Із депутатки та викладачки – у військову: відома сумчанка, добре відома на Великописарівщині політик, політтехнолог і просто добра хороша людина, готова завжди прийти на допомогу Лілія Ричкіна кардинально змінила життя, відклавши мандат і наукові проекти, натомість взявши до рук зброю та кухарський черпак. Для патріотизму немає значення ані освіта, ані досвід роботи, ані вік або стать. Є лише бажання – дійти до Перемоги! Пані Лілія стала військовою кухаркою, бо саме в такій ролі вона зараз потрібна державі.
Чотири Виші
Наша співрозмовниця свого часу закінчила чотири університети. Майже тридцять років викладала педагогіку та психологію, була заступницею голови Сумської обласної ради та її депутаткою, очолювала різні фонди, займалася політтехнологіями.
Війна
Життя внесло свої корективи: депутатська каденція скінчилася, а після повномасштабного вторгнення російських агресорів професія психолога стала не такою запитуваною. Тому пані Лілія почала консультувати політичних діячів та голів обласних військових адміністрацій з усієї України.
Також пані Лілія на початку війни в підконтрольних ворогу населених пунктах знайшла людей і створила з ними мережу, яка фіксувала рух, пересування та місця дислокації техніки агресора і передавала для ЗСУ. Але це все було не те, чого потребувала активна життєва та патріотична позиція нашої героїні. Лілія Ричкіна хотіла робити свій особистий внесок у майбутню перемогу над ворогом не через інтернет, перебуваючи вдома, а – безпосередньо у війську.
Не до амбіцій
Пані Лілія вирішила застосувати свій багаторічний досвід на фронті і пішла до військкомату. Хотіла бути корисною війську за основним фахом, у сфері душезнавства, але посада психолога — офіцерська, а з рядових вакансій була лише кухаря. Нашу героїню це не зупинило: попри свої статуси «заземлилася» та пішла варити борщ та солдатську кашу на польовій кухні. Як то кажуть — всі професії важливі. І пані Лілія вважає це своїм успіхом, бо нарешті долучилася до реальної справи, де щодня бачить результат роботи.
Готувати жінка вміє: перша її спеціальність, яку вона отримала ще в юності, саме кухар! Ніколи навіть не думала, що той диплом знадобиться. Але у життя на кожного і кожну з нас – свої плани…
Кухня: польова та нульова
«Моя робота дуже скромна», – каже «новоспечена» кухарка, яка на кордоні, де ведуться бойові дії, готує їжу для майже 1000 воїнів ЗСУ. Працювати доводиться у важких умовах: у лісі на великій вантажній машині, з вбудованими в неї кухарськими плитами. Пекло там не тільки тому, що літо. А ще й тому, що ти – практично на нульовій позиції, тобто біля самісінької лінії фронту, де справжня небезпека.
Дали в руки автомат: ти не Ліля, ти – солдат!
Графік роботи військових кухарів – з 3.30 ночі і до 22 вечора. Аби дістатися до місця, потрібно прокинутися о 3 годині. І не просто піднятися, а ще й привести себе до ладу в польових умовах. Як вирішують це питання жінки? «Та ніяк… Як прийдеться», — розводить руками співрозмовниця, уточнюючи, що взагалі майже на тисячу чоловіків їх усього чотири представниці жіночої статі. Чи відчувають якийсь гендерний дискомфорт? Так, особливо під час зміни дислокації, коли треба негайно зірватися з одного місця і їхати в інше. За півтори місяці, що служить сумчанка, передислокуватись доводилося чотири рази. І найважливіший критерій – форма та зброя. Дрес-коду треба дотримуватися за будь-яких обставин. Бо тут — війна.
7 каструль по 50 літрів
Щодня колектив кухарів і кухарок (чотири жінки та чотири чоловіки) готують на майже 1000 осіб сім 50-літрових каструль першої страви (в основному це борщ з квасолею), чотири 30-літрових каструлі каші (пшоно, геркулес, ячка чи перловка), 50-літровий тазик салату та 3 каструлі по 50 літрів компоту. Гречка — розкіш, яку польова кухня не може собі дозволити. На один супчик її потрібно два відра, а це — великі гроші.
Хліб, мрії про картоплю та олів’є
Зі слів Лілії Ричкіної, солдатське меню складається з урахуванням кулінарних та гастрономічних уподобань воїнів. І в той же час — можливостей. На добу — три прийоми їжі, на кожний з яких треба приготувати щось нове і свіже. Так, наприклад, хлопці хочуть їсти картоплю з м’ясом та олів’є. Виконати це замовлення вдається не часто, адже це кропіткі щодо приготування блюда. На таку кількість ротів необхідно зварити 150 літрів картоплі. Хто і коли буде її чистити? Добре, якщо ситуацію рятують солдати, яких надсилають в наряд до кухні. Але в основному всі обов’язки лягають на плечі кухарів, тому картопелькою бійці ласували за півтора місяці Ліліної служби всього лише двічі.
Що стосується салатів, то їх теж довго готувати.
— Кришити ніколи, тож ми просто ріжемо огірок на дві частини, хоча б це встигнути!», – каже жінка. Але й без салатів бійці не залишаються: коли дозволяють обставини і є наряд, який допомагає, то 30 літрів довгоочікуваного блюда на обід є! Не багато, щоправда — по одній порційній ложці в тарілку до гарніру, але все ж таки! Млинці та деруни — взагалі з розряду нездійснених мрій, адже нікому і ніколи їх терти та смажити.
Також необхідно нарізати 80 хлібин.
— Ніякої побутової техніки чи пристроїв — лише ніж, дощечка та руки, — каже пані Лілія. Це важка та травматична праця, від якої нікуди не подінешся. Порізані пальці та опіки — звичайна річ, притаманна всім кухарям. Жаровні постійно увімкнені, і хтось обов’язково отримає термічну травму.
— Коли на вулиці спека, і без того знаходишся під палючим сонцем, а тут ще розпечене залізо, а на тобі ще й гумові рукавички та фартух, мало свідомість не втрачаєш, увагу сконцентрувати важко, — ділиться тонкощами роботи польової кухні героїня.
Найважче
На запитання, що найважче в роботі, пані Лілія відповіла: тягати непідйомні ємкості.
— Промивка крупи — процес складний, — розповідає наша землячка. — Спочатку необхідно накачати воду, потім залити продукт, віднести та донести його, тримаючи величезний посуд попереду себе на животі. На один прийом їжі доводиться потягати туди – сюди чотири 20- літрових відра.
У категорії складнощів – і недосипання. Графік роботи з 3.30 до 22.00, плюс дорога. Вільних годин залишається всього п’ять-шість. Безпосередньо на сон — ще менше, адже треба ще викроїти час на те, щоб помитися та випрати речі.
Все це, безумовно, підриває здоров’я. Зі слів пані Лілії, вона та її колежанки стикаються з певними проблемами, з якими зазвичай необхідно звертатися до лікаря. Але тут — війна. Допомогу надають жінки – медики, котрі, як і вона сама, потерпають від тих чи інших обставин.
— Ми допомагаємо одна одній, — каже кухарка. — Водички подаємо, морально підтримаємо, і стає трохи легше. І тут же уточнює: мовляв, усім на фронті важко, не лише жінкам, а й чоловікам. Зуб ніде полікувати та пломбу вставити. Добре, якщо знаходимося недалеко від якогось населеного пункту, — пояснює співрозмовниця. — А якщо в лісі, то до медичної установи ніяк не дістатися!
— Мені дуже важко, я валюся з ніг, але заспокоюю себе, що це потрібно для Перемоги!, — коментує співрозмовниця.
І вона неодмінно буде!
Оксана КОВАЛЬОВА
