Чесно кажучи, багато хто досі плутає: це не Іван Франко і не Леся Українка.
Оригінальний твір «Тіні забутих предків» написав Михайло Коцюбинський.
І це важливо.
Бо як не крути — це не просто історія кохання. Це сумна, а місцями й відверто страшна розповідь. Про життя і смерть. Про вірування. Про те, що людина не завжди сильніша за щось потойбічне.
Але люди читають.
Ходять у театр.
І досі переглядають фільм «Тіні забутих предків», де знімався Іван Миколайчук.
І тепер — ще й Полтава.
У Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М. В. Гоголя поставили свою версію «Тіней».
І вона справді масштабна.
Над постановкою працювали понад 40 артистів, кілька місяців репетицій, залучені всі театральні цехи — від костюмерів до світла.
Що цікаво:
— у виставі зробили акцент не лише на історії Івана і Марічки, а й на гуцульській міфології, духах, віруваннях
— костюми не просто «етнографія», а стилізовані — з написами-прислів’ями з самого твору
— є сцени, які виходять у зал — актори буквально поруч із глядачами
— багато пластики, танцю, музики.
Враження глядачів — різні, але емоційні:
«Враження феєричні… гра акторів перекриває все» – Світлана Лебідь.
«Яскраві емоції й глибокі враження… повністю занурює у світ гуцульської культури» – Наталія Пасюга.
Хтось захоплюється.
Хтось в роздумах.
Але байдужих, здається, немає.
Особисто для мене — попри всю видовищність — це все одно страшна історія.
Не «лякалка», а така, що тисне зсередини.
І, можливо, саме тому її дивляться вже більше ста років.
Хоча, як на мене, краще б поставили «Захара Беркута» – не так страшно.
Олексій ПАСЮГА
