БУДИНКИ РУЙНУЄ ВІЙНА: ЯК ЗЕМЛЯКИ ВІДБУДОВУЮТЬ ВЛАСНІ ОСЕЛІ
Війна продовжує руйнувати не лише людські долі, а й їхні будинки. А скільки вже їх таких по всій Україні — у містах і селах — пошкоджених чи зруйнованих вщент після чергових ворожих обстрілів! Але нікчемна нація росіян ще погано знає українців: їх нічим не налякати, вони можуть заново відродити все, що втратили, й жити ще краще.
Сусіди Ольга Мироненко й Віктор Охмат — одні з тих власників будинків, що зазнали пошкодження влітку, під час ворожого обстрілу Великої Писарівки.
Ось як розповіла про це пані Ольга: «Моєму сусідові Віктору, який живе поруч, прилетіло безпосередньо в будинок, тож він зазнав значних руйнувань, а наше помешкання постраждало від вибухової хвилі та осколків, що розлетілися в різні сторони: пробило дахи на будинкові й сараї, осколки залетіли в приміщення, погнуло стовпи на огорожі. Ми подавали заяви на відшкодування пошкодженого майна, до нас приходили з економічного відділу селищної ради, щоб фіксувати заподіяну шкоду, потім був збір необхідних документів, фотодокази та інше. Все це забрало чимало часу і додало клопотів, але сподіваємося, що нам допоможуть відновити майно. Поки що мій чоловік, як міг, заладнав прогалини на даху будинку і прибудові та на іншій будівлі.
ПЕРЕКОНАЛИСЯ НА ВЛАСНІ ОЧІ
Поки ми спілкувалися, до нас приєднався і пан Віктор, запросив на власне подвір’я, щоб переконати у масштабах руйнування й розповісти про обсяг виконаних робіт.
— Це все відбулося у кінці червня, в обідню пору. Щойно я зайшов у дитячу кімнату, як у мій будинок прилетіло щось страшне! Сильний вибух і гуркіт від обвалу стіни, падаючої цегли, стовп пилу на якийсь час притупили мою свідомість. Я залишився живим лише завдяки тому, що удар припав безпосередньо на коридор. Стіну відвалило, шибки повилітали, зруйнувало фронтон, пробило дах, у сараях теж повилітали двері, вікна, — з жахом згадує чоловік. — Довго не міг отямитися. Відразу після «прильоту» мені порадили нічого не розбирати, доки не прийде соціальна комісія. Через пару тижнів до мене прийшли представники влади й зафіксували руйнування даху, фронтону і внутрішнього коридору. Десь близько місяця я все те зруйноване розбирав, тоді до купи стягував потрібні матеріали, цеглу перечищав і заново клав. А в хаті стеля потріскана, не знаю, що з нею робити, мабуть, заново доведеться все ремонтувати. У ванній кімнаті пішла тріщина, стіна відійшла, потрібно спеціаліста викликати, плитка також повідходила. Щоб усе відновити, необхідні кошти і немалі, тож доведеться, мабуть, після війни самому перекладати, щоб зменшити витрати.
Після такої страшної події Віктор Охмат рук не опустив: взявся ліквідовувати наслідки руйнування: розбирав завали, прибирав купу мотлоху. Хоча в той час надворі було літо, але вже ось і зима не за горами, а роботи вистачає й по сьогодні. Чоловік розуміє, що компенсації від держави чекати довго, тож потрібно відновлювати житло самотужки. «Нині слід, в першу чергу, розраховувати тільки на власні сили», — говорить він.
ЯК БУЛО І ЯК СТАЛО
Пан Віктор показав фото після безпосереднього «прильоту» і розповів, що саме вдалося йому вже зробити:
— Ось тут зіяла дірка у даху, тут була розбита частина будинку, вибитий фронтон, розвалений ганок, тут лежала купа битої цегли, — проводить по своєму подвір’ю таку собі міні-екскурсію господар, — з тих пір роботи тривають майже щодня. Ось переклав стіну і ганок, брезентом завісив фронтон. Думаю, цього поки що вистачить для зими. Щоб мати хоч якісь кошти на відбудову, довелося продати автомобіль. Купив одні двері, другі двері і вікно, а також і сюди двері (показує), на все це витратив 24 тисячі гривень. А коштів потрібно ще чимало, адже це лише початок. Приходив представник із відділу архітектури селищної ради, сказав, що дах потрібно повністю переробляти. Я почав перекладати стіну з кутка будинку, розібрав штробу, бо цеглу повивертало, потім переклав і її, обідрав стелю. Якщо морозів не буде, докладу оце (показує на місце запланованої відбудови) і вікно вставлю. У мене є троє вікон, тож побиті заміню. Також є двері в літню кухню, навесні поміняю, як дасть Бог. На все потрібен час, адже, крім будівництва, садив і обробляв город. І все на одні руки. У минулому році дружина поїхала до доньок у Польщу, там тимчасово влаштувалася на роботу. Тож моєї помічниці поки що поруч немає. Так жаль всього роками нажитого, і страшно стає навіть від самої думки, що могло бути набагато гірше», — бідкається чоловік.
ДЕРЖАВА ДОПОМОЖЕ
— А це не так давно одержав допомогу у вигляді трьох листів заліза і трьох листів шиферу. Залізо я обміняв на шифер, а потім ще три листи шиферу мені дав брат – дев’ять листів знадобилося мені для перекриття даху. Дали також молоток, цвяхи, три брезенти, піну. До великих морозів накрию і сарай. Планую навесні, по теплу, також зробити стелю. Із селищної ради комісія порахувала і квадратуру даху, і цегли, що я вже поклав, довжину стропил, врахували два вікна, двері. Обіцяли, що мої витрати колись повернуть коштами, – розповідає пан Віктор.
— Добре, що тоді, коли все це трапилося, вдома, крім мене, нікого не було. Дружина, коли дізналася про руйнування, то дуже плакала, а пізніше вона приїжджала додому й коли побачила все це на власні очі, то знову плакала. Це ще й так пощастило, що хоч не повністю зруйнувало будинок, а то тоді хтозна, де довелося б зимувати».
ГОЛОВНЕ — КОЛИ БЛИЗЬКІ ЛЮДИ ПОРУЧ
—Думаю, все в житті можна подолати, головне — щоб здоров’я не підвело й війна закінчилася, а то все відбудуємо. А ще важливо — щоб поруч були рідні. Самому дуже важко. Я не знаю, як би я все це пережив, коли б не мої друзі і знайомі. Коли прилетіло в будинок, мене не залишили наодинці з моєю бідою. Прийшов підтримати мій брат, невістка, Олена й Женя Галушки, Валентина Ракова та багато інших. Куми приїхали, Юра з Наташою Токарі. На жаль, Наташі вже немає: під час ворожого обстрілу їхнього подвір’я, в неї стався серцевий напад. Ось так людина хотіла мене підтримати, а пізніше сама не витримала подібного. Моя родина щиро вдячна всім людям, які не залишили мене у таку годину, а прийшли, поспівчували, допомогли оговтатися від такої страшної події.
Упевнені, що Віктор Охмат із часом все відбудує, адже руки має золоті, на будівництві добре знається, бо довелося самому колись будуватися та й по сьогодні щось добудовує, щось ремонтує — все для сім’ї старається. Але поки що він максимально підготував своє помешкання до великих холодів. Чи зможе у ньому перезимувати? Сподівається, що так: «Не потрібно страждати, адже котел горить, у хаті поки тепло, світло є, вода є, що мені ще потрібно? Хоча роботи вистачає, але ж тримаюся, вірю у краще, бо життя продовжується».
Спілкувалася
Олена ТЯГЛЕНКО
