Жителька Великої Писарівки Наталія Майборода розповіла, як це — бути мамою військовослужбовця, якого за рік бачила лише двічі по 15 хвилин.
15-річний кадет
Денис Ворожбян змалку був лідером за натурою: пробивний та дуже справедливий.
— Шебутний, але на слизьке не ліз!, — так характеризує свого сина наша співрозмовниця.
Мріяв про погони. Тому після закінчення 9 класу вступив до Харківського кадетського корпусу. Наталія Анатоліївна пишається тим, що хлопець став студентом престижного закладу без її допомоги — це його особиста заслуга. Денис став одним з кращих курсантів і отримував підвищену стипендію.
Снікерс
у переході
Державна гімназія — інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою, виховує з підлітків справжніх чоловіків. Навчання в «кадетці» — це захоплююча подорож за знаннями, вміннями і навичками, в очікуванні нових відкриттів, нового бачення світу, морального та фізичного розвитку та набуття початкового досвіду виконання військового обов’язку на благо України.
Герой статті добросовісно здобував знання, кував з себе фізично здорового, високоморального, вольового та дисциплінованого юнака, здатного продовжити навчання у вищих військових навчальних закладах України та поза її межами.
Але 15 років — це ще дитинство. І для матусі Дениско завжди залишиться маленьким синочком, якого хочеться приголубити та побалувати смаколиками.
Тому, поки юнак відточував свою військову майстерність на своїх позиціях, Наталія зайняла свою , не менш важливу: материнсько-турботливу.
Дізнавшись маршрут кадетів, жінка годинами чатувала в підземному переході, аби підгодувати синочка смаколиками.
— Ледве його вигляділа!, — згадує мешканка Великої Писарівки. — Вони ж там усі однакові — у білих формах!
Непомітно діставала з рукава цукерки і сунула дитині, яка чеканила крок у строю.
Співрозмовниця зізнається, що здебільшого намагалася дати синові «Снікерс», бо він насичений горіхами, а значить – найпоживніший.
Нацгвардієць
Після закінчення навчання в кадетському корпусі Денис вступив до лав Нацгвардії в Харкові. Окрім того, 18-річний військовий продовжив навчання в Національній АкадеміїНаціональної гвардії України.
Герой публікації вже не уявляв себе в будь-якій іншій професії, тому чітко і впевнено крокував обраним шляхом. Як справжній патріот рідної держави і гордість країни. Але найбільше ним пишалася матуся. Наталія Анатоліївна як ніхто інший знає, скільки недоспаних ночей їй довелося пережити та скільки сліз виплакати, думаючи та переживаючи за сина!
Кадровий офіцер або «Мамо,
починається війна!»
До повномасштабного вторгнення Денис перебував у Харкові на казарменому стані. 16 лютого пані Наталя відзначила свій День народження, а 18 зателефонував син та повідомив про дострокове закінчення Академії.
— Я так готувалася до випускного, що мав відбутися незабаром, купила спеціально для урочистостей нове плаття та взуття на високих підборах!, — каже жінка. — А синочок сказав: «Мамо, починається війна!»
Героя публікації разом з іншими військовими перевели з Харкова в інше місце. Куди саме відправили рідну кровинку — мама не знала, бо їй не дозволено цього знати. Все ж — таки Денис перш за все — кадровий офіцер, а потім вже – її син…
Погони в бліндажі
На початку березня Денисові та його колегам, які закінчили Академію, вручили лейтенантські погони. Прямо в бліндажах та окопах — по місцю несення служби.
Без ніяких урочистостей та помпезних речей. Бо це — війна. І тут все по-справжньому, по-чоловічому: швидко, чітко та суворо.
Тривоги мами
22- річний офіцер ніколи не розповідав родині про свою службу. Завжди казав, що все добре.
А одного разу під час розмови з його дівчиною Наталія дізналася, що в Дениса болить голова. Скоріш за все, думає мама, після контузії. Ось так, береже синочок матуся від переживань — тримає всі свої негаразди в секреті, аби не травмувати її. Справжній чоловік!
— Так скучила, що сама прорвала всю оборону і потрапила до дитини!, — пояснює співрозмовниця — Наша зустріч тривала хвилин 15, поки випили кави.
Денис транзитом був у Великій Писарівці, на шляху до нової дислокації. Зазирнув додому зовсім на трішечки. Хоча матуся очікувала цієї зустрічі і уявляла її зовсім не так. Взяла на роботі вихідний, наготувала усіляких смаколиків, стояла виглядала його на хвіртці.
Лічені хвилини промайнули непомітно: мама з сином встигли лише обійнятися та поплакати.
Коли станеться наступна зустріч і коли матусі випаде нагода пригорнути до себе своє рідне дитя — невідомо.
Адже він тепер належить не їй, а державі. Бо він — кадровий офіцер!
Сестричка
Розрадою для Наталії є молодша донечка Вероніка, якій 14 років. Між дівчинкою та братиком – тісний зв’язок, він дуже її любить. І навіть той «Снікерс», що мама таємно від командира сунула синові в переході, хлопець привіз додому і віддав сестричці.
Душевний спокій — це важливо
Чим же займається у вільний час герой статті?
Співрозмовниця зізнається, що Денис дуже полюбляє техніку. До війни в нього була автівка — «дев’ятка», яку розбила ворожа куля. Потім він купив собі «Ланоса», з яким, як каже пані Наталія, «тепер грається».
Це добре, що у військового є улюблене заняття, хобі, віддушина, яка дозволяє відпочити душею і зберегти душевний спокій.
Що ж, побажаємо Денису міцного здоров’я та щасливої долі. І — обов’язково дослужитися до генерала!
Оксана Ковальова
