Інстинкт самозбереження — понад усе!
Отже, як розповіла нам начальник відділу соціального захисту населення Великописарівської селищної ради Ярослава Павлюк, у ввіреному їй колективі — три особи: безпосередньо вона, а також колеги Олена Сусідка та Ірина Тараненко.
На них і покладені всі обов’язки стосовно адміністративної та роз’яснювальної роботи, спілкування з людьми, які нерідко приходять з питаннями «не по темі» тощо. З настанням війни до численних функцій додалося ще і забезпечення гуманітарною допомогою.
Це великий обсяг роботи, тому що треба не лише шукати донорів і благодійників, до яких можна звернутися за допомогою і добитися її надання, а ще й вирішити питання отримання її адресатами.
Найгостріша проблема в тому, що представники більшості міжнародних організацій та Благодійних фондів відмовляються їхати у Велику Писарівку через постійні обстріли. І ніхто не має права змусити їх наражати себе на небезпеку і ризикувати життям, поїхавши в зону бойових дій. Заручниками обставин, як завжди, стають прості люди, серед яких є вразливі категорії, яких ця підтримка від іноземців здатна врятувати від голоду.
Гуманітарний напрямок, за словами Ярослави Олександрівни, це специфічний обсяг роботи та дуже невдячний. «Всі втомилися від війни і всі знервовані», – пояснює співрозмовниця. — За останні п’ять місяців населенню видано близько десяти тисяч продуктових наборів.
Окрім великого навантаження, спричиненого війною, віднімають емоційний ресурс відвідувачі, які нехтують сигналами повітряної тривоги та ігнорують правилами поведінки під час неї.
Адміністративна будівля селищної ради — це споруда, яка є однією з першочергових мішеней для ворога, тому ризик прильотів саме сюди — великий. Системи оповіщення на прикордонні немає, але у всіх є телефони з мобільними додатками, які чітко та ясно сигналізують про необхідність ховатися в укриття.
Та й загрозу авіаційних обстрілів ніхто не враховує: це взагалі страшно, бо будь – що прилітає за лічені секунди, бо перебуваємо на відстані прямого пострілу – ніяке попередження не встигає спрацювати!
Та, на жаль, люди цього не розуміють і обурюються тим, що відділ під час тривог закритий, а його працівники не проводять прийом громадян.
Ярослава Павлюк наголошує на тому, що зараз, перш за все, повинен спрацьовувати інстинкт самозбереження, а всі документи та папери — то вже другорядне, бо треба зберегти життя, а потім вже надавати пільги.
Колеги Ярослави Олександрівни Олена Яківна та Ірина Володимирівна вже теж морально виснажені від роботи в такому авральному режимі. Соціальний захист — важлива галузь для населення, тому, без перебільшення буде сказано, що саме на її працівниць покладений чималий тягар воєнного сьогодення.
«Летіло – свистіло, а ми бабусям борщик гарячий везли!»
Територіальний центр обслуговування одиноких та непрацездатних громадян, яким керує Наталія Майборода, — структура, що підпорядковується відділу соціального захисту населення. І специфіка його полягає в тому, що робітники виходять «в поле». Тобто, не відвідувачі йдуть до соцпрацівників, а навпаки.
Терцентр (КУ “Центр надання соціальних послуг”) працює за трьома напрямками: відділ обслуговування вдома; комплексне соціальне обслуговування та відділення соціальної роботи.
На запитання кореспондента, яким чином вдається регулювати професійні обов’язки з оглядом на умови військового часу, та як вдається лавірувати між повітряними тривогами і артобстрілами, чи дотримуються сигналів оповіщення та що робити, якщо загроза застала по дорозі до підопічного, співрозмовниця дала детальну відповідь.
— Система оповіщення в нас — це я, — з гумором, але серйозно говорить Наталія Анатоліївна. — І ніхто не відправляє нікого ризикувати життям. Кажу усім, щоб перечекали, а потім вже йшли далі».
У колективі — близько 40 штатних одиниць, які обслуговують майже 400 осіб. Як зазначила співрозмовниця, при нормі 6 підопічних у кожної з робітниць майже вдвічі більше: 10 — 12. Відстань, яку доводиться долати жінкам, сягає до 15 км. До адресатів добираються велосипедами.
Найважче було на початку війни, коли через порожні полиці магазинів бабусі, дідусі та інваліди сиділи вдома без їжі, і аби врятувати їх від голодної смерті, працівниці варили гарячі страви та розвозили по домівках автівкою.
— Колись їдемо, аж раптом почався обстріл, — ділиться жахіттями з професійного досвіду героїня матеріалу. — Нам у машині не чутно вибухів, але бачимо — люди розбігаються навтьоки! Навкруги все летіло — свистіло, а ми з борщами! Сховалися за школу, перечекали затишшя і рушили далі.
Загинула, не діставшись до старенької…
Випадок загибелі 51 – річної робітниці терцентру Тетяни Скоркіної відомий давно, адже трагедія сталася ще 7 березня 2022 року. Наталія Майборода розповіла нам подробиці цієї моторошної історії, овіяну містичними деталями. Як згадує співрозмовниця, її підлегла ніби передбачувала власну смерть. Так, прийшовши вранці на роботу, вона розповіла колегам про те, як зранку причепурилася
— А то помру я буду лежати в домовині некрасивою!, — сказала тоді жінка. А потім сіла на велосипед та й попрямувала виконувати свої непрості службові обов’язки обслуговувати підопічних під обстрілами. А як же інакше?! Її підопічні завжди очікували і виглядали. Казали, що пані Тетяна для них, як сонечко у віконечку.
Бабусю у Лугівці вирішила залишити, так би мовити, «на останок» — заїхати до неї по дорозі додому.
Посеред вулиці соцробітницю і застали обстріли: ворог почав нещадно гатити з гармат. Тетяна зайшла до магазину, що біля поліклініки: купила цукерок та направилася до виходу. Продавчиня гукнула навздогін, мовляв, пересидь тут у приміщенні. Але соціальна працівниця відмахнулася: «Нас куля не візьме, а люди чекають!».
На жаль, взяла. Невдовзі, щойно пані Тетяна виїхала з магазину й трохи від нього від’їхала, мужню жінку наздогнав осколок від снаряда, що розірвався неподалік.
У той день свою помічницю так і не дочекалася старенька підопічна, а рідні жінки до сих пір не можуть повірити в те, що вона вже ніколи не повернеться додому.
Красиві та нещасливі
На обліку центру — майже пів сотні осіб, що опинилися в складних життєвих обставинах. Серед них багато дітей. Установа, яку очолює Наталія Майборода, ними опікується. Співрозмовниця продемонструвала автору статті відеоматеріал, який свідчить про те, в яких жахливих умовах проживають деякі їхні підопічні хлопчики та дівчатка.
Причому, зовсім не обов’язково йдеться про затятих маргіналів, котрі цілодобово пиячать. Батьками цих нещасних діточок є жінки та чоловіки, зайняті на роботі, тобто — стабільно працевлаштовані. Але без супроводу спеціалістів соціальної служби перебування в родині неможливе: мами з татами зі своїми батьківськими обов’язками впоратися самостійно не здатні.
Отже, як бачите, обсяг роботи соцпрацівників — суттєвий, і їх внесок у життя населення — теж. Бажаємо мирного неба і перемоги!
Оксана КОВАЛЬОВА
