1 листопада року перестало битися серце жительки Великої Писарівки Парасковії Миколаївни Приходько — жінки, яку в нашому краї знало й шанувало не одне покоління. Вона відійшла у засвіти на сто третьому році життя, залишивши після себе добру пам’ять, вдячних рідних і щиру любов усіх, хто мав честь знати її особисто.
Про Парасковію Миколаївну «районка» писала не раз — і як про чудову людину, і як про відданого своїй справі спеціаліста, і як про довгожительку, справжню легенду нашого краю. Її життя — це приклад незламності, працьовитості та глибокої людяності.
Бабуся Паша пройшла крізь усі випробування XX століття: пережила голодомор, Другу світову війну, жила під час російсько-української війни в прифронтових Сумах в родині сина. Вона не зламалася. Все своє трудове життя пропрацювала бухгалтером на одному підприємстві — чесно, сумлінно, з тією відповідальністю, якою славилося старше покоління.
Своїм найбільшим досягненням Парасковія Миколаївна вважала не професійні успіхи, а виховання сина. Вона виростила Миколу — патріоту, людині глибоких знань і високої моралі, який присвятив життя науці та роботі у рідному Сумському аграрному університеті. Але для матері головним було інше — що її син став чесним, добрим і справедливим.
На питання: «Як прожити більше ста років?» — жінка завжди відповідала просто й по-філософськи:
— Треба мати мету, силу волі, бажання жити і… хорошу родину.
І справді, любов близьких — сина, невістки Ірини, онуків і правнуків — була її головною підтримкою. Саме вони створювали навколо неї той затишок, у якому серце довгожительки билося так довго й тепло.
Світла пам’ять про Парасковію Миколаївну Приходько залишиться в серцях усіх, хто її знав. Її шлях — це історія про силу духу, віру в добро і невичерпну любов до життя.
Редакція газети «Ворскла», усі земляки щиро співчувають родині Миколи та Ірини Приходьків з приводу тяжкої втрати.
Дякуємо, Вам Олексію Борисовичу, за теплі слова про нашу матусю. Вона їх заслужила. Дякуємо і всім землякам і просто людям хто помянув маму в ці сумні для нас дні.