13 листопада, у день народження Остапа Вишні, перебуваючи в селі Грунь, ми просто не могли не пройти стежками великого українського гумориста.
Ці місця зберігають у собі той особливий дух, який відчуваєш, щойно ступаєш на землю, де народжувалися «усмішки» — щирі, народні, життєві. Перші наші кроки ми спрямували до місця, де колись був хутір Чечва. Сьогодні від нього не залишилося й сліду — час зробив своє.
Але ще зо два десятиліття тому тут інколи виорювали на полі уламки посуду, залишки старого господарства. Провідником у цю мандрівку була місцева старожителька, прабабуся якої в дитинстві пасла корів разом із сусідом Павлом Губенком. Саме таке справжнє ім’я носив Остап Вишня до того, як став класиком українського гумору. Єдине, що й досі нагадує про хутір, — стримані, але величні 80-річні верби, що шумлять своїми верховіттями над дорогою, яка веде до історичного місця.
Хочеться вірити, що вони ще пам’ятають Павла Губенка, який приїздив у гості до земляків, шукаючи оту саму «усмішку», що завжди народжується з любові до свого краю. А груняни чи грунці і нині бережуть пам’ять про свого видатного односельця. У Груні — найбільша в Україні збірка особистих речей Остапа Вишні. У місцевому музеї зібрані фотографії, документи, дрібні побутові речі, спогади — усе, що наближує до живої історії письменника.
Щороку тут проводили конкурси «Вишневі усмішки», які збирали величезну кількість людей. Війна змінила масштаби, але не любов до рідної культури. Тепер зустрічі відбуваються скромніше, у бібліотеці, та з тією ж щирістю. Сільські ентузіасти культури мріють, що після перемоги «Вишневі усмішки» знову повернуть собі минулу велич — коли Грунь гуділа від сміху, добрих слів і творчого єднання. Бо гумор Остапа Вишні — це не просто жарти. Це любов до людей, до своєї землі, це внутрішнє світло, яке не згасло навіть у найважчі часи.
Цього дня, йдучи його стежками, ми ще раз відчули: Вишня — наш. Живий. Рідний. І поки є Грунь, поки шумлять ті старі верби, поки в бібліотеці збираються люди з теплим словом — він житиме у кожній українській усмішці. Олексій Пасюга.
