«… Я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!..». (Леся Українка. «Лісова пісня».1911р).
Поклик Лесі Українки крізь сторіччя чуємо сьогодні. Великій українській поетесі 25 лютого виповнилося 155 років із дня народження! Безумовно, постать Лесі Українки викликає захоплення та бажання дізнатися більше про її життя і творчість, про її життєві принципи. Леся Українка була не тільки поетесою, а ще й громадською діячкою та величною Wonder Woman (диво-жінка) українського письменства. І традиційно у Охтирській міській публічній бібліотеці – зустріч із Лесею. Щороку у різному форматі.
ВІДКРИТТЯ ВСЕСВІТУ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Не можу не згадати 2021 рік. Тоді «Український клуб Охтирки» разом із провідними бібліотекарками створили справжню подію. «Ми прийшли до Лесі у її стилі. Бо вона ж любила гарно одягатись – шляхетно, вишукано й елегантно. На світлинах Леся Українка у вишиванках з намистом, у модних блузах і сукнях, у капелюшках із квітами. Сама, із матусею, сестрами, родиною, друзями-літераторами, з подругами у різних куточках України й світу. Роздивляємось світлини, де Леся у Новоград-Волинську (Звягелі), Колодяжному, Києві, Луцьку, Відні, Сан-Ремо, Берліні, Мінську, Каїрі, Гадячі, Чернівцях… Сьогодні Леся була з нами. Людмила Абаровська та Віра Гнітій, спеціалісти бібліотечної справи, підготували урочисту та насичену інформаційну програму про Лесю Українку, про родину Косачів та Драгоманових», – згадує Людмила Фісюкова.
Тетяна Максименко: «Вчора перечитала «Лісову пісню». І не могла заснути. Це ж відкриття Всесвіту, який не можна осягнути!»;
Ганна Полив’яна: «Моє дитинство пройшло на Галичині. Як зараз пам’ятаю – на чільному місці портрети трьох українців: Тараса Шевченка, Івана Франка і нашої поетеси Лесі Українки. Мої дідо з бабунею наголошували «наша поетеса»;
Тетяна Акименко: «Я грала Мавку в юності … А тепер мрію поставити «Лісову пісню» на охтирській сцені». Так було 25 лютого 2021 року.
УКРАЇНСЬКІ ЖІНКИ В ГОСТЯХ У ЛЕСІ
Повномасштабне вторгнення змінило наше життя і наші плани. Але українські жінки, надихаючись Лесиними словами «… будем жити, геть думи сумні!», оговтавшись від шоку перших місяців війни, налаштували своє життя, так, як треба. Бо, треба жити! До чого це я? Про мрію Тетяни Акименко. Поки що «Лісова пісня» у мріях, зате охтирська талановита поетеса-режисерка зібрала своїх колєжанок, які створили образи українських жінок різних епох, і прийшли до Лесі на гостину. Ольга Кобилянська, Софія Русова, Софія Яблонська, Олена Степанів, Квітка Цісик, Галина Ластович, Ліна Костенко створили неймовірну атмосферу театралізованого свята минулого року 25 лютого, поєднавши два свята – день народження Лесі Українки і День української жінки..
ЛЕСІ УКРАЇНЦІ – 155!
Цьогоріч у нашої української поетеси – ювілей. І традиційно у Охтирській міській публічній бібліотеці шанування Лесі Українки та всього українського жіноцтва. 25 лютого 2026 року читальна зала перетворилася на літературну вітальню, у якій панувало справжнє свято українського слова. Впродовж літературної зустрічі поєдналися поезія і проза, спогади і роздуми, сум і надія. Наталя Тесменецька, господиня читального зала та модераторка зустрічі ознайомила гостей із цікавими фактами із життя та біографії Лесі Українки. Агнеса Ткаченко (Зоя Бордун) повернула учасників зустрічі у «Портал у дитинство» у одноіменному оповіданні, у якому спогади про дитинство, бабусю, її приказки та моралі. Оповідання спонукало усіх згадати своїх бабусь і щасливе дитинство. А віршована поема «Мавка (!) третього тисячоліття підтвердила символ стійкості нинішнього покоління українських жінок на прикладі безстрашної Тайри (Юлії Паєвської). Агнеса Ткаченко подарувала бібліотеці декілька примірників літературних альманахів «Павлоградські перехрестя».
Поетичну частину зустрічі продовжили Вікторія Більська (Мовчан) та Людмила Хоменко. Жінки поділилися поетичною композицією у творчому поєднанні авторських віршів: «Червоне – то любов, а чорне – то журба». Це було справжнє одкровення про любов і втрати, про жіночу силу й самоповагу, про вміння «розправити крила» у найскладніші миті життєвих обставин. Це була своєрідна поетична терапія.
Гості літературної кав’ярні згадали неймовірну мандрівку у Лесин Гай, що в Гадячі. Там охтирчани надихнулися історією, природою і пройшлися стежками родини Драгоманових. Там літувала Леся у свій час… Такі приємні спогади. А війна ніяк не закінчується…
Хвилина мовчання, щоб ушанувати всіх загиблих захисників, усіх українців, хто міг би ще жити, якби росія не почала війну. Хвилина мовчання об’єднує нас у вічній скорботі й пошані.
Бібліотечні фахівці підготували інформаційний вітраж «Моє ім’я – Українка!» Символ стійкості та надії». А ще цікаво було ознайомитися із літературним портретом «Співоча душа волинських лісів». Зібрання знайомить із багатством художнього світу Лесі Українки, її глибоку філософію та мелодійність слова.
Літературна зустріч об’єднала охтирських жінок різного віку та життєвого досвіду, познайомила із літературними новинками і просто подарувала натхнення жити далі.
Валерія Бакуліна
