17-річний Дмитро Риженко вже третій рік поспіль збирає каштани, здає їх до аптеки, а кошти спрямовує на потреби ЗСУ.
Осінь – пора для добрих справ
Розмова з Дмитром відбулася якраз під час збору каштанів, тому видалася по-справжньому атмосферною: пожовкле листя облітає з гілок дерев, вкриваючи землю золотим покривалом, а під ногами розкидані каштани. І Діма збирає їх з землі та з-рід сухого листя, шурхіт якого чути в слухавку телефону.
Зі слів співрозмовника, коли він був молодшим, йому подобалося виготовляти з каштанів поробки. А зараз, коли подорослішав, то вирішив зайнятися більш серйозною справою і приносити користь там, де вона зараз потрібніша. А саме – українській армії.
– Каштани належать до родини букових, вони близькі родичі граба та дубу, – розповідає юнак, дістаючи з-під листя черговий лискучий коричневий «кругляш». – Каштани бувають їстівними, але в Україні ростуть лише не їстівний його різновид – гірський або – кінський. Плоди цієї рослини токсичні і можуть викликати розлади ЖКТ, спазми, судоми і навіть призвести до смерті. Натомість ці каштани широко використовують для приготування косметичних та лікарських засобів, бо вони містять вітамін С, Е та В, кальцій, магній та фосфор.
Цієї цілющої та корисної сировини потребують великі промислові підприємства, що спеціалізуються на косметичній та лікувальній продукції. От для того я й збираю каштани та здаю до аптеки.
І собі, і людям
Дмитро – серйозний та відповідальний хлопець, який хоче мати власно зароблені кишенькові кошти, тому й виявляє бажання монетизувати свій вільний від навчання час. Та ще й мотивація в нього актуальна: гроші витрачати не лише на особисті потреби, маючи додаткові фінансові можливості, а – й зробити власний внесок у підтримку захисників.
Чітко вмотивований підліток навіть попри суттєве навантаження, ускладнене дистанційним навчанням, яке вимагає самостійного оволодівання шкільною програмою в домашніх умовах, знаходить сили та час для добрих каштанових справ. І це ж не просто позбирати плоди в дворі, а треба спеціально їхати з села, де Дмитро зараз мешкає з родиною, на приміську трасу.
Із пакетом та відром
– Після того як закінчую з уроками, сідаю на скутер або велосипед і їду до автобусної зупинки, де ростуть чотири дерева, – ділиться з нами тонкощами збору лікарської сировини співрозмовник. – Збираю каштани в пакет або відро, чіпляю на кермо або гачок і повертаюся додому. А коли буваю в Охтирці, то там цілі каштанові алеї – було би бажання збирати!
На запитання, чи не важко нахилятися за кожним каштанчиком, бо це ж така нелегка праця, юний співрозмовник відповів, що якщо нахилятися не просто так, а конкретно за плодом, і ходити не безцільно, а конкретно під деревами, то не важко.
«Бабуля, мама і я»
Дмитро Риженко як і раніше – чи не єдиний учасник освітнього процесу Великописарівської громади, який збирає каштани.
– Мені допомагають бабуля і мама, тому я не один, у мене є підтримка найрідніших, і це головне, – каже школяр, абсолютно впевнений у тому, що все робить правильно і робитиме далі. – Чому ніхто з школярів та вчителів не хоче долучитися до збору каштанів? Мабуть тому що в кожного з них є інші справи, біль важливіші для них.
350 каштанових гривень
Осінь – в самому розпалі, а значить, часу для каштанової доброчинності Дмитра Риженка ще вдосталь.
Герой публікації каже, що вже зібрав 70 кг цієї лікарської рослини, відніс їх до приймального пункту в аптеці і отримав 350 гривень. Частина з цієї суми піде на потреби захисників. Діма скромно каже, що це незначний його внесок. Але ми – то знаємо, яких зусиль вартувало хлопцю заробити ці гроші! Тому його особистий внесок і внесок його мами з бабусею в добру справу підтримки воїнів – безцінний.
Щиро бажаємо чудовій родині Бутенків-Риженків міцного здоров’я та усього найкращого!
Оксана Ковальова
