Війна росії проти України залишила свій відбиток майже на всіх сферах нашого життя. Сімейний бізнес родини Овчаренків, а саме магазин продовольчих товарів «Росинка», що у Великій Писарівці, який задовольняє попит населення більше двох десятків років, не став винятком. Про організацію роботи у перші дні війни, подолання труднощів сьогодення та адаптацію до складних воєнних реалій розповідає власниця магазину Юлія Овчаренко
«МИ НЕ ЗНАЛИ, ЩО БУДЕ ЗАВТРА»
– Наш родинний бізнес стартував у 2001 році. Розпочати власну справу було непросто, бо цьому передувала довга процедура збору пакету необхідних документів, надання всіляких дозволів. Ми взяли в оренду приміщення, зробили в ньому ремонт, закупили необхідне обладнання, завезли товар. Поступово розширили асортимент, налагодили зв’язки з постачальниками. У нас з’явилися постійні клієнти. Справи йшли нормально, тож могли собі дозволити взяти на роботу продавців. Магазин – це був наш основний сімейний дохід увесь цей час.
У перший день війни ми, як і всі українці, були в повному розпачі, шоковані від того, що відбувається. Почули про вторгнення ворога від старшого сина, який живе в м. Охтирці. Він рано-вранці зателефонував і розбудив: «Мамо, прокидайтеся, чи ви не чуєте, що війна розпочалася?!» Він дізнався про таку страшну новину від батьків дружини, наших сватів, які живуть у с. Олександрівці, безпосередньо на кордоні з ворогом. Ми всі розгубилися і не знали, як діяти, вибігли на вулицю, де вже чітко почули гучні вибухи. Стрілки годинника вказували на те, що час відкривати магазин, а нам було страшно виїжджати з двору, бо не знали ситуацію. Все ж вирішили поїхати до магазину, щоб хоч побачити людей та розпитати, що коїться. І хоча відстань до «Росинки» невелика, але ми їхали довше, ніж зазвичай, через масовий рух транспорту вулицями селища. Біля нашого магазину уже чекали постачальники-хлібовози, тож ми стали приймати хліб. Людей назбиралося дуже багато. Ажіотаж покупців, які буквально все вигрібали з полиць магазину, спонукав нас до роботи – відпускати товар і триматися, що є сили. Ми бачили, що люди розгублені, та ми й самі такі ж були, не знали, як планувати свою роботу далі. Якщо раніше людина могла будь-коли прийти до магазину і купити все, що потрібно, то тепер усі намагалися набрати продуктів про запас, тож скуповували все, що бачили, і це було щось неймовірне! Люди панікували, бо не знали, що буде завтра, – розповідає Юлія Валеріївна.
БУЛО ВАЖКО, АЛЕ БЕЗ ХЛІБА НЕ БУЛИ
– Довелося навіть деякий час обмежувати видачу товару на кожну людину, щоб усім вистачило. Це стосувалося таких продуктів, як хліб, цукор, сіль. Доторгувалися ми до того, що всі полиці за декілька днів спорожніли повністю. А люди йшли і йшли за товаром. Найбільшими проблемами, з якими ми згодом зіткнулися, – це було порушення логістичного маршруту постачальників товару, бо, через близькість до кордону з ворогом, ніхто не хотів сюди їхати, тому доставка продукції до магазину зупинилася. Нам знадобилося швидке переорієнтування щодо відновлення власних поставок. Ми міркували, як краще забезпечити людей необхідними продуктами, адже на нас люди покладали надію. До магазину приходили і приїжджали не лише з Великої Писарівки, а й інших навколишніх сіл, наші постійні клієнти, наші земляки, яких ми не могли залишити без засобів до існування.
Завдяки працівникам сільгосппідприємств «Світанок» (керівник Микола Надточий) і «Бантов» (Микола Бантов), які у нелегких умовах не переставали випікати хліб (навіть коли після чергових обстрілів виникали перебої з електроенергією), на полицях нашого магазину завжди був цей продукт. Ми вже потім самі доставляли до магазину хліб, хоча не в такій кількості, якій би хотілося. Через великий обсяг замовлень, виробники просто не в змозі були забезпечити всіх бажаючих.
А ВЕЛИКДЕНЬ НІХТО НЕ ВІДМІНЯВ
– Коли на полицях зовсім не залишилося товару, мій чоловік Віктор Анатолійович разом зі старшим сином вирішили спробувати поїхати у м. Богодухів, бо на той край рухатися було безпечніше, ніж у м. Охтирку, яку ворог продовжував обстрілювати й оптова продуктова база там не працювала. Зарані шукали діючі бази, телефонували, замовляли товар по списку через вайбер, домовлялися про час, а потім приїжджали й швидко забирали, щоб не створювати скупчення.
Ми щодня бачили наших людей і дійсно захоплювалися їхньою стійкістю, бо, незважаючи на обстріли, вони готувалися до Великодніх свят, запитували в магазині необхідні продукти для випікання пасок, а також прикраси до них. І це вселяло якусь надію на краще, тож ми завозили все необхідне.
Коли почалася війна, ми якось усі швидко організувалися до роботи, адже з самого ранку, ще до відкриття, під магазином збиралося чимало людей, які приходили за продуктами, займали чергу, тож роботи вистачало. Відпускали товар усі члени нашої родини, в тому числі й невісточки, а також і друзі, і подруги, і продавці. По товар їздили щодня, привозили, вивантажували, розфасовували, розкладали, робили оцінку. Світла ж часто не було, електронні ваги не працювали, тож відразу зважували на звичайних і вказували ціну, щоб люди зранку не стояли подовгу в черзі. Зараз усе налагодилося. Придбали батареї для електронних вагів, на всякий випадок, тож вони тепер можуть працювати без електроенергії. Є у нас і генератор, але хочеться надіятися, що все буде добре і він нам не знадобиться. У магазині для зручності можна розраховуватися за товар як готівкою, так і терміналом. Слава Богу, якось тримаємося.
ГОЛОВНЕ – ВСІ ЗАЛИШИЛИСЯ ЖИВИМИ
У перший день війни, рано-вранці, коли було чутно вибухи, молодший син Юлії і Віктора Овчаренків разом зі своєю дружиною і маленькою донечкою виїхали до Охтирки, але вже через декілька годин вони змінили своє рішення і повернулися додому, до Великої Писарівки. Саме в цей час по дорозі вони зустріли колону ворожої техніки, що прямувала до м. Охтирки. «Як їм довелося уникнути найстрашнішого, не знаємо й досі», – схвильовано згадує Юлія Валеріївна.
Старший же син і його дружина, які проживають у м. Охтирці, рятуючись від обстрілів 25 лютого, зуміли виїхати з міста до Великої Писарівки, тож до батьків вони повернулися, долаючи відстань об’їзними дорогами через м. Богодухів.
Не оминули прикрощі дітей родини Овчаренків у Великій Писарівці, коли незабаром із невідомої ворожої зброї прилетіло безпосередньо їм під хату, зруйнувало пів стіни, пошкодило ванну кімнату, кухню, туалет, розбило повністю сарай. Того дня ворог обстрілював і Велику Писарівку, і Охтирку одночасно. На щастя, нікого не було вдома, тож, можна сказати, всі дивом залишилися живими.
Молода сім’я Овчаренків поступово почала відбудовуватися, бо потрібно жити, не зважаючи ні на що. Ворог хоч і хоче вкрасти наше нормальне життя, але українці не дадуть цього зробити.
МИ ТРИМАЄМОСЯ
– Дуже тяжко згадувати ті дні, коли всі полиці в магазині стояли порожні. Був такий період у нашій підприємницькій діяльності, якраз перед війною, що ми подумували закрити магазин. На жаль, падіння національної економіки, зростання ціни на електроенергію, подорожчання, знецінення гривні не могло не позначитися на вартості товару, тож і купівельна спроможність людей знизилася. Але коли почалася війна, ми зрозуміли, що потрібно людей підтримати, бо вони, як завжди, розраховують на нас, а в такий час – особливо.
Оговтавшись від шоку, спричиненого війною, ми змогли пристосуватися до нових суворих умов. Так що, працюємо, дякувати Богу. У порівнянні з іншими, як кажуть, ми тримаємося на плаву. Жаль тих підприємців, які не змогли вижити в таких умовах і яким довелося припинити свою справу. Ми ж стараємося нині задовольняти потреби наших покупців, і з розумінням і повагою ставимося до кожного з них і не зважаємо на всі труднощі і старання ворога зруйнувати нашу економіку, наші торгові точки, селище, наші домівки. Про те, щоб кудись виїхати, ми й не думали.
ПІДТРИМУЄМО НАШИХ ЗЕМЛЯКІВ. ДОПОМАГАЄМО ЗАХИСНИКАМ
Родина підприємців Овчаренків забезпечує необхідною продукцією не лише своїх покупців. Не відмовляють вони в організації збору необхідних продуктів харчування для воїнів, коли до них звертаються волонтери. Також надають посильну фінансову допомогу на придбання для захисників необхідних засобів захисту від ворога.
На початку війни, у найскрутніший час, Віктор Анатолійович безкоштовно возив для земляків хліб у с. Дмитрівку, бо вони не мали можливість купити його в селі чи в іншому місці.
Сьогодні магазин «Росинка» родини Овчаренків продовжує працювати для людей. Асортимент товару – на будь-який смак. У такий нелегкий час, коли не знаєш, що чекає день наступний, люди відносно спокійні, коли знають, що в магазині все є, і завтра можна на щось розраховувати. І все це завдяки нашим свідомим підприємцям, які сплачують до бюджету податки, дбають про потреби людей, займаються волонтерством чи просто не стоять осторонь і допомагають наближати перемогу. Серед таких – і родина Юлії і Віктора Овчаренків із Великої Писарівки.
А було б іще краще, якби кожен, по своїй можливості, долучився до добрих справ задля перемоги!
