Війна має здатність стирати кольори дитинства, замінюючи іграшки на тривожні валізи. Але вона безсила перед дитячою мрією, яка, здійснившись, перетворює маленького хлопчика на справжню надію для своєї родини.
Історію Дениска Романенка ми вже розповідали, та сьогодні вона звучить інакше. Це вже не просто розповідь про дитину-переселенця — це літопис того, як під обстрілами гартується характер і як з’являються «маленькі дорослі».
ВЕДМЕДИК ЯК СИМВОЛ ВТРАЧЕНОГО ДОМУ
У березні 2024 року звичне дитяче життя Дениска змінилося. Тікаючи з рідної прикордонної Великої Писарівки, мама хлопчика, пані Інна, разом із його бабусями встигла вхопити лише найнеобхідніше — документи й одяг. Улюблений іграшковий світ Дениска залишився там, під звуками безперервних вибухів. Жінка бачила, як синові в нових умовах у Харкові, де їх тимчасово прихистили родичі, не вистачало його дитячих речей. У місті, в якому теж небезпечно, вони прожили місяць, а на початку травня родичі знайшли для родини Романенків невеличкий порожній будиночок у с. Яблучне Кириківської громади. Обирали такий населений пункт, місце розташування якого було б подалі від кордону, але поближче до рідної домівки.
– У моєї тітоньки Ліди, маминої сестри, ворог у Великій Писарівці добряче розбив будинок, її подвір’ю діставалося не один раз, але вона не зламалася, а більше того – допомагала нашим захисникам, чим могла: готувала їсти, прала, підтримувала добрим материнським словом. І завжди їх називала «синочки», – розповідає пані Інна. – Вони з моєю мамою – двійнята. Тітонька приїхала разом із нами. На жаль, смерть єдиного сина вкоротила їй віку: вона померла через декілька днів після нього вже тут, у чужому селі.
Коли родина облаштувалася на новому місці, волонтери Червоного Хреста, які побували в Яблучному, запитали Дениска, про що він мріє. Відповідь була по-дитячому щемливою: «Хочу великого ведмедя, щоб можна було в обіймах із ним спати». Маленькому серцю був потрібен хтось великий і м’який, хто захистив би від нічних кошмарів війни.
Але незабаром, завдяки ланцюжку доброти благодійної організації і мешканки Кириківки пані Галини, у Дениска з’явилися дві великі м’які іграшки. Тоді здавалося, що це фінал щасливої казки. Але історія тільки починалася.
ВЧИНОК СПРАВЖНЬОГО ЧОЛОВІКА
Війна вчить дітей ділитися не лише горем, а й найбільшою радістю. Коли родина хлопчика знову була змушена переїжджати в іншу домівку, Дениско прийняв рішення, що здивувало навіть дорослих. Свого омріяного ведмедя — того самого, якого він так чекав, — хлопчик подарував сусідській дівчинці. Він побачив у її очах той сум, який колись був у його власних, і зрозумів: їй цей захисник зараз потрібніший.
Це був момент, коли дитинство остаточно переросло в щось доросліше. Подарувавши іграшку, Дениско залишив собі важливіше —усвідомлення того, що він, єдиний чоловік у родині поруч із мамою та бабусею, має бути сильним, а не лише тим, кого втішають.
ЗАМІСТЬ ІГРАШОК — МУЗИКА
Сьогодні Дениско Романенко — вже третьокласник. А ще його життя тепер вимірюється не кількістю повітряних тривог, а музичними тактами, бо він обрав собі цікаве захоплення — гру на баяні. Важкий інструмент у руках маленького хлопчика відчувається для нього легким, бо він демонструє неймовірну витримку, навчаючись майстерності гри.
— Денис ще тільки першокласник у музичній школі, але вже показує справжню наполегливість, талант і любов до музичного інструменту, — з гордістю розповідає його викладачка Валентина Віслова. — Його успіхи вражають: I премія на Міжнародному конкурсі «Поціловані Богом», II місце на престижному конкурсі «Арт Епохи» у Києві.
«ВІН — НАША ОПОРА»
Для мами Інни успіхи сина — це найкращі ліки проти пережитого стресу.
— Мій синочок дуже старанний. Він годинами може сидіти з баяном, дослухаючись до кожної ноти. Ми з бабусею бачимо, як він дорослішає на очах. А ще він намагається бути для нас захисником, допомагати у всьому, — ділиться пані Інна.
Історія Дениска Романенка — це нагадування всім нам: війна може забрати дім, але талант і людяність — ніколи! Хлопчик, який колись мріяв про ведмедя, сьогодні мріє стати великим музикантом. І, дивлячись на його зосереджене обличчя під час гри на баяні, ніхто не сумнівається — ця мрія теж обов’язково здійсниться. Бо він уже переміг — страх, самотність і саму війну у своєму маленькому, але такому великому серці.
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
