Ось вже третій рік поспіль мешканці Великописарівської громади, вирощують другий хліб у непростих воєнних умовах. І якщо два минулих роки садити, обробляти та збирати доводилося під обстрілами, то цьогоріч екстремальність зросла в рази, адже до власного городу потрібно ще дістатися з інших міст та сіл, куди евакуювалися після березневих подій. Врожай виходить по -справжньому золотий, враховуючи всі ризики та складності його отримання. Але чи вартий він цього – про це нам розповіли самі люди.
Мама каже – треба раніше!
Отже, Оксана Кузовенко каже, що коли жили з родиною в Великій Писарівці, то картоплю не садили вже два роки. Проте постійно їздили до мами в Кириківку, допомагали їй.
Мамі 68 років, і вона каже, що вже треба переходити на ранні сорти картоплі, бо літо стало коротке, овоч встигає визріти, – ділиться аграрною мудрістю співрозмовниця. – Раніше дуже витребуваною вважалася «сорокаденка», тобто, картопля, яка виростала до повного визрівання за сорок днів. А тепер – «тридцятиденка», біленька така рівненька. Вона й смачніша за рожеву. У нас багато рідні живе на Глухівщині, і родичі нам давали сортову картоплю на розведення. Так що ми завжди були з якісним насінням.
Зі слів Оксани Григорівни, цьогоріч вони посадили в Кириківці 20 соток картоплі і дуже задоволені зібраним врожаєм.
На суп та борщ вистачить!
А от мешканка Ямного Галина Комар навпаки не може похизуватися нинішнім врожаєм другого хліба. Та й не скаржиться на нестачу даного важливого продукту.
Посадили десять відер, а виросло – двадцять, – розповідає героїня публікації. – Це те насіння рожевої картоплі, що нам видавали як гуманітарну допомогу. Минулого року добре вродила, а цьогоріч – погано. Мабуть, справа в вологості грунту. Суха земля була, це і стало причиною неврожаю. Але не біда: на суп та борщ вистачить!
Дрон та помідори
Не буде майбутньої зими картопля другим хлібом на столі і в мешканця Великої Писарівки Віктора Єременка.
Зі слів чоловіка, 90 відсотків посадженої ним картоплі згнило.
Якась суха гниль на ній, – ділиться аграрною проблемою господар. – Зазвичай город садився стовідсотково, увесь. А цього року вирішив обробляти лише 25 соток, бо під обстрілами багато не обробиш. Та навіть і ця ділянка не дала нормального врожаю, адже за літо не було жодного путнього дощу. Начебто і проллє, а під листками земля залишалася сухою.
Віктор зазначає, що найстрашніше – це не погодні умови, а воєнні. Працювати на городі під постійним страхом обстрілів та обстрілами – ризиковано для життя.
Я вивіз свою родину ще минулого року в більш безпечне місце, а сам залишився вдома, – розповідає про своє прикордонне буття місцевий житель. – Намагаюся забезпечити рідних свіжою городиною, але найбільша біда – це ворожі дрони. Зосередитися на роботі не виходить, бо потрібно пильнувати, щоб встигнути сховатися від безпілотника. Одного разу я прозівав, бо поливав та сапав помідори і не почув дзижчання. А потім піднімаю голову – він наді мною висить. Було дуже страшно, але що мені в той момент залишалося робити? Втекти вже не встигаю. Тому продовжував рити землю сапачкою. А дрон полетів у двір, розвернувся і попрямував далі своєю дорогою. Мене не тронув. Чому? Тут все залежить від людини, яка тим безпілотником керує.
До речі, Віктор каже, що врожай помідорів цьогоріч – надзвичайно високий: жодного гнилого! Багатостраждальні томати, через які чоловік міг загинути на власному городі.
Процес збирання врожаю на городах жителів Великописарівської громади – в самому розпалі. І поки господарі, ризикуючи життям, вирощують дорогоцінну картоплю та інші овочі, росіяни продовжують знищувати прикордонну територію.
Щиро бажаємо землякам наступної весни орати та саджати городи під мирним блакитним небом!
Оксана Ковальова
