ПЕРЕДМОВА. Сьогодні, 18 грудня 2025 року, Верховна Рада України ухвалила рішення щодо «шагів» замість «копійок», але ще не остаточно.
Парламент підтримав у першому читанні (за основу) законопроєкт №14093, який пропонує офіційно перейменувати розмінну монету «копійка» на історично українську назву «шаг». За це рішення проголосували достатня кількість депутатів і це дає можливість документу рухатися далі до остаточного ухвалення.
ПІСЛЯМОВА. Нарешті сталося те, чого, мабуть, із затамуванням подиху чекала вся країна. Верховна Рада ухвалила справді стратегічне, без перебільшення доленосне рішення — тепер у нас, скоріше за все, будуть не копійки, а шаги. Не танки, не дрони, не додаткові боєприпаси — а шаги. Бо ж як без цього рухатися до перемоги?
Кажуть, копійка — це спадок імперського минулого, а шаг — наше, рідне, історичне. Слово гарне, українське, з книжок і з пам’яті.
Нам пояснюють, що перехід майже безкоштовний. Мовляв, співвідношення один до одного, старі копійки ще якийсь час побудуть в обігу — нічого страшного. Але люди вже добре знають, що нічого «майже безкоштовного» у державі не буває. За все рано чи пізно платять. Документами, табличками, програмами, людським часом і грошима. Можливо, не мільярдами, але точно не нулем.
І тут виникає просте запитання, а чи не було б краще ці кошти — які б вони не були — спрямувати на те, на що вони справді потрібні? На Збройні сили України. На дрони для тих, хто сьогодні стоїть за кілька кілометрів від кордону. На автівки для воїнів. На…
Безперечно, символи важливі. Назви важливі. Мова важлива. Але коли в прикордонні та й не тільки люди живуть без світла, у зруйнованих домівках, хочеться, щоб і державні рішення були практичнішими та кориснішими.
Можливо, колись, у мирний час, ми спокійно звикнемо до шагів і навіть посміхнемося, згадуючи, як гаряче це обговорювали. Але сьогодні перемогу наближають не нові назви монет. Її наближають ті, хто щодня робить кроки — не символічні, а справжні. І ці кроки, на жаль, коштують значно дорожче за будь-які копійки чи шаги.
І чомусь не полишає відчуття, що такими рішеннями та вчинками нас намагаються відволікти від чогось значно важливішого.
Можливо, це лише відчуття. Але коли починають надто багато говорити про другорядне, варто уважно дивитися, що відбувається з головним.
Олексій ПАСЮГА
