Процес позбавлення від наслідків комуністичної ідеології згідно Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і декомунізацію топонімії», ухваленого Верховною Радою України 9.04.2015 року, триває. За цей період в Охтирці було перейменовано 130 об’єктів топонімії (площ, вулиць, провулків). Та все ж, місто ще не повністю позбавилося від наслідків комуністичної ідеології. А даний закон має чіткий термін виконання – до 24.01.2024 року всі громади мають ужити заходів для повного його дотримання.
Тож, маємо такі новини: розпорядженням т.в.о. Сумської ОВА Тараса Савченка від 26.07.2024 року 10 вулиць та провулків Охтирської громади перейменовано таким чином:
вул. Грибоєдова – вул. Юрія Самброса;
вул. Далекосхідна – вул. Івана Огієнка;
вул. Ковпака – вул. Українська;
вул. Левченка – вул. Миколи Сумцова;
вул. Мічуріна – вул. Богдана Ступки;
вул. Першотравнева – вул. Бориса Грінченка;
пров. Кубанський – пров. Миколи Зерова;
пров. Мічуріна – пров. Ніни Матвієнко;
с. Велике Озеро
вул. Ватутіна – вул. Остапа Вишні;
с.Поділ
вул.1 Травня – вул. Василя Симоненка.
Відома істина підтверджується: якщо самі не можете – за вас це зроблять інші. Давайте розбиратися по темі, далебі давно пора. Бо й досі чути всілякі репліки від несвідомих громадян: «не на часі,кому заважав пушкін, грибоєдов, гончаров…, ми не хочемо Бандеру – ми звикли до разіна». А ще страшніше думка деяких міщан: «Навіщо змінювати назви на честь сучасних героїв, а якщо зміниться влада –і будуть інші герої? Хай краще усі вулиці будуть «плодово-ягідні, затишні, щасливі – щоб нікого не дратувати». Іще достатньо всілякого сміття у головах несвідомих громадян. Звичайно, прикро, що охтирська комісія недопрацювала, і наші топоніми перейменували сумські спеціалісти. Тепер вулиці й провулки названі на честь українських видатних діячів культури та державників, відомих і маловідомих. Впевнена, що всі охтирчани знають, хто такі Богдан Ступка і Ніна Матвієнко. А що ми знаємо про інших? Заглянувши до Вікіпедії, можна більш детально ознайомитися із їхньою біографією і внеском у розвиток України. Та все ж, коротко нагадаємо хто є хто?
Іван Іванович Огієнко (митрополит Іларіон) (1832, м.Брусилів Житомирська обл..- 1972, Канада), український науковець, єпископ ППЦ, політичний і церковний діяч, мовознавець, історик, педагог, перший ректор Кам’янець-Подільського державного українського університету, був міністром освіти при УНР, ректор Українського народного університету у Вінніпезі. Іван Огієнко входив до елітного кола національної інтелігенції.
Борис Дмитрович Грінченко (1863 Харківська губернія -1910, Італія), український письменник, педагог, літературознавець, етнограф, історик, громадський і культурний діяч. Укладач 4-х томника «Словник української мови», один із організаторів народної просвіти, відстоював поширення української мови у школах та установах, активний член Братства тарасівців. Борис Грінченко повінчався із Марією Гладиліною у приміщенні школи в селі Нижня Сироватка(Сумщина). На честь Бориса Грінченка назвали село Грінченкове в Охтирському районі.
Сумцов Микола Федорович (1854, Санкт-Петербург -1922, Харків), український етнограф, фольклорист, літературознавець, доктор філологічних наук, професор, видатний діяч українського музеєзнавства. Перший викладач Українського університету, який почав виголошувати лекції українською мовою. Його батько був нащадком козацької старшини Сумського слобідського козацького полку. Прадід Семен Сумець побудував хату у с. Боромля (Охтирський повіт).Їхнє родове прізвище – Сумець. Микола Сумцов дружив із нашим земляком-етнографом Олександром Твердохлєбовим. Їх поєднувала співпраця і наукова діяльність при Харківському університеті, спільні етнографічні розвідки, найбільша від Боромлі до Мерчика. Із колекції зібраних старожитностей бере початок заснування Харківського історичного музею. стала Микола Сумцов – представник слобожанської інтелігенції, листувався із нашими земляками-художниками Костянтином Власовським і Юлією Бразоль
Микола Костянтинович Зеров.(1890 Зіньків. Полтавщина -1937,Сандармох, Карелія). видатний український поет,мовознавець, літературознавець, перекладач, літературний критик, професор, лідер «неокласиків». представник Розстріляного Відродження. Микола Зеров навчався у Охтирській гімназії (1900-1903рр.)
Юрій Пилипович Самброс . (1894, с.Тростянець (Охтирський повіт) – ? Свердловська обл..рф), активний діяч народної просвіти на Сумщині у 1920-1930-х роках. Його друзі – Матвій Довгополюк, Борис Антоненко-Давидович. Один із організаторів заснування дитмістечка для безпритульних на Монастирській горі, біля Охтирки, редактор часопису «Наша освіта». Від гоніння сталінської системи у 1933 році врятувався втечею в уральську глушину, у м. Камишалов, Челябінської областї , рф, заслужений вчитель рф. У його книзі спогадів «Мій шлях до комунізму» є такі слова: «Я комуніст. Не за партійною приналежністю, бо я не член КПРС. Але будучи позапартійним, я все ж комуніст». Малодосліджена постать.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
У 2015 році вулицю Першотравневу перейменували на честь Андрія Васильовича Шаталова, лісника-практика і науковця. Пам’ятаєте? А знаєте хто це? Людина, яка врятувала Охтирку від піщаних бур, посадивши ліс довкола міста. Деякий час вулиця носила ім’я Андрія Шаталова. Потім комусь не сподобалося, і повернули попередню назву. Незрозуміло було як насправді називається вулиця. На одному подвір’ї до сьогодні висить табличка «Вулиця імені Андрія Шаталова». Тепер буде імені Бориса Грінченка. А вулицю Грибоєдова мають замінити на честь Юрія Самброса. Виникає питання , чому сумські експерти перейменовують вулицю на малодосліджену постать? Дивний вибір, чи не так? Невже у нашій громаді не вистачає достойників? Ініціативна група охтирчан із травня 2022 року неодноразова подавала пропозиції, заяви щодо перейменування вулиць та провулків Охтирки взагалі, і зокрема, Першотравневої і Грибоєдова. Залишилися поза увагою брати Кричевські, Марія Башкірцева, Олександр Галкін і наші новітні герої. Міська комісія по перейменуванню недопрацювала, сумські експерти не заморочувалися і вийшло, як вийшло. Прикро.
Ми, нащадки великих українців, героїв багатьох поколінь, повинні пам’ятати про їхній подвиг в ім’я України. Та все ж, доречніше прив’язувати назви топонімів до історії певної місцевості. Процес після перейменування повинен продовжуватися. В деяких містах, де є взаємодія ініціативних груп із міською радою,з квартальними, відбувається роз’яснення, робота з інформацією щодо вибору для перейменування: хто, що, чому? Топоніміка – це складова історії та культури. Щоб зберегти свою країну, свою ідентичність треба знати свою історію. І це наша спільна відповідальність.
Валерія Бакуліна
