Ранок. Автобус на Куземин – Суми.
Неприємне
Бабуся, вибачаюся, літня жінка розповідає, все голосніше і голосніше, як добре жилося при союзі і як зараз все не так:
– Топили газом, вікна- двері відчинені й тепло було. А зараз газ не той і дорогий. Правда, я тоді херячила. Літом – в колгоспі. Зимою – на заводі. 30 год (років) мені було. А тоді – по лікарнях. Але ж що робиться, що робиться зараз… Волонтери увесь час збирають на війну. А я принципово не даю. На автівках великих їздять. Крадуть. В мене сусід воює. От хотіла дати йому слив, вродили цього року. Він якраз приїжджав. Не взяв. А грошей не дам. Та він і не просить. У них же все є. Не знаю, для чого наші дівки там сітки плетуть .Американці все дають.
До бабусі на черговій зупинці підключається ще одна жінка, яка “принципово” не дає на ЗСУ.
– Раніше податок на пенсію був 4 процента, а зараз буде 18. Депутати по 600 тисяч отримують, хай вони допомагають. А я й копійки не дам.
Приємне
Тему не дав розвинути дідусь, який обклав обох різними словами і сказав, що в нього воює син і два онука. Додав, що з пенсії і на їхні підрозділи перекидає, і волонтерам дає, бо знає, кому й куди возять.. А потім ще й розумно запитав про відсотки на пенсію, яких не існує. При цьому поцікавився у ровесниць, чи не чекають вони путіна та повернення союзу?
Лише після цього автобус зашумів та пояснив усе бабусям.
Чи в кожному автобусі є такий дідусь?
А ще краще б тим бабусям побачити на власні очі, у що перетворює ворог сусіднє прикордоння та всю Україну.
На фото: свіжий приліт по Великій Писарівці
Олексій ПАСЮГА
