Клята війна продовжує забирати тих, хто любив свою країну й вірив у її світле та мирне майбуття.
Не минає жодного дня, після вторгнення російських окупантів на територію України, без гірких, трагічних звісток із фронту. Достойні, відважні воїни гинуть на полі бою, захищаючи Україну, свої родини та кожного з нас від російської ворожої навали.
За даними територіального центру комплектування та соціальної підтримки Сумської області, 29 липня 2024 року, в ході виконання бойового завдання в районі н.п. Рівнопіль Волноваського району Донецької обл., під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України загинув наш земляк, житель сел. Лугівки Великописарівської громади Кальченко Віталій Васильович.
Водій другого кулеметного відділення 2 стрілецької роти, солдат Кальченко Віталій Васильович народився 27 лютого 1975 року, призваний був на військову службу Охтирським РТЦК та СП Сумської області 14 лютого 2023 року.
Віталій Васильович був справжнім патріотом, чоловіком, батьком, дідусем… Він хотів жити, як і кожен із нас, але не став осторонь подій, що відбуваються в нашій країні.
На жаль, молитви рідних і всіх українців не вберегли його від загибелі.
Яким він був, Віталій Кальченко? Як його згадують у його земному житті?
Дружина Наталія Леонідівна, коли отримала повідомлення про загибель чоловіка, не вірила до останнього, поки не переконалася на власні очі під час упізнання. І хоча розум підказував, що його більше немає, та серце не могло повірити. «Чоловік мій родом із с. Спірного, з багатодітної родини – їх у батьків було два брати і три сестри. Ми з Віталієм прожили разом майже 29 років. У нас народилися дві доньки, яких він обожнював, – розповідає вона. Як батько Віталій старався забезпечити їх усім, чим було потрібно, – комп’ютерами, телефонами та іншими засобами для навчання – все, як у інших. Як людина він був добродушним, ніколи не відмовляв у допомозі. Коли залишився без роботи, зайнявся домашнім господарством і дещо обробляв землю, але ніколи не дозволяв собі байдикувати. Останній раз ми бачилися місяць тому під час короткої зустрічі. Він планував, що незабаром їх виведуть із завдання, й він приїде додому й побуде хоч декілька днів, але ось так трапилося, що приїхав уже назавжди…»
Ось як згадує про героя Олександр Мірошниченко, вільненський староста: «Спілкувалися ми з Віталієм Васильовичем багато років, бо він наш родич по лінії моєї дружини, а також наш кум. Про нього можу сказати лише хороше. Був звичайною сільською людиною, добрим господарем, трудягою. Утримували з дружиною господарство, його руки ніколи не боялися роботи і вміли все. Ми з ним спілкувалися не лише як родичі. Коли ще існувала Попівська сільська рада, він був її депутатом. Це говорить про те, що люди йому вірили, тож під час виборів і віддали за нього свої голоси, а він тоді у сільраді представляв їхні інтереси. Віталію Васильовичу довіряли, на нього можна було покластися, він був людиною слова. Мій кум працював механізатором у колгоспі «Победа», а потім – на інших роботах, був прикордонником. Життя заставляло не сидіти вдома склавши руки, коли не було роботи. Їздив на заробітки у різні міста, щоб підтримати родину, дітей. У нього є дві доньки, одна з них – школярка. Він уже встигнув пізнати щастя дідуся. Такий був енергійний, життєрадісний, непосидючий».
Віктор Барбін: «Із Віталієм Кальченком ми добре дружили, колись разом працювали у сільгосппідприємстві «Победа», проживали в одному селі. Товаришували до останнього, допомагали один одному обробляти городи чи виконувати іншу якусь роботу по господарству. Не так давно він приїжджав у відпустку до рідних, які наразі через небезпеку переїхали з с. Лугівки до м. Сум. Ми спілкувалися, Віталій мав оптимістичний настрій, вірив, що перемога вже не за горами, й пообіцяв, що скоро обов’язково повернеться додому. А ще ми з ним мали б випити чарчину-другу за перемогу, але ж не судилося… Досі не можу повірити».
Після важких боїв та довгої дороги Віталій Кальченко повернувся додому на щиті і знайшов спочинок у рідних краях. На жаль, у с. Лугівці, де проживав із родиною, небезпечно, тож поховали захисника Батьківщини на Алеї слави у м. Сумах. Та й уся родина Віталія Васильовича мешкає в цьому місті й у подальшому, за можливості, облаштовуватиме життя там. Тож і вирішили рідні поховати його саме на Алеї слави, аби він був завжди поруч.
Відбулася заупокійна служба в одному з міських храмів. Ушанували пам’ять та провели в останню путь героя його рідні, знайомі, побратими і всі вдячні українці. Хай земля буде пухом для нашого захисника, нашого земляка, вічний йому спокій.
У ці скорботні дні вся Великописарівщина й Україна щиро сумують та співчувають родині загиблого. Смерть кожного з них є мотиватором перемоги над ворогом.
Відданий військовій присязі на вірність українському народові Кальченко Віталій Васильович навіки залишиться в наших серцях Героєм.
Олена ТЯГЛЕНКО
