Захід, організований міжнародною організацією ЮНІСЕФ, відбувся в санаторії «Карпати» в курортному містечку Яремче. Протягом п.яти днів учасники ділилися та обмінювалися досвідом виховання дітей з сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах.
Від Сумської області була запрошені патронатні батьки з Великописарівської громади Валентина та Сергій Арояни, які є єдино. Патронатною родиною на всю Охтирщину.
Зі слів пані Валентини, основним критерієм відбору на захід було відсутність негативного досвіду за увесь період роботи в даній справі.
За 5 з половиною патронатних років через наші руки пройшло 15 дітей, і не було жодного неприємного інциденту, – не без гордості каже співрозмовниця. – Одного разу, щоправда, була ситуація, коли я не знала, як діяти з дівчинкою – підлітком, адже вона була складною дитиною. Зателефонувала я тоді до фахівця з соціальної служби, мене заспокоїли і дали цінну та слушну пораду: поводитися з підопічними так, як і зі своїми рідними дітьми. Так тепер і роблю! І – ніяких проблем!
Героїня публікації на захід їздила з вихованцем Владиславом. Хлопцю 12 років, і він з задоволенням здійснив подорож усією Україною та відпочив у мальовничих Карпатах. Для учасників літньої академії перебування в санаторії було безкоштовним: вони ходили в гори, плавали в басейні, відвідували екскурсії та майстер – класи. Особливо сподобалося дітям виготовляти цукерки з шоколаду.
Щемливим моментом було і урочисте нагородження патронатних батьків. Валентина Ароян отримала грамоту – подяку за особистий внесок у розвиток патронату в Україні. Ну а підтвердженням того, що Валентина та Сергій створили в себе вдома справжній дитячий рай, де зігрівають душі та серця малятам і школярам, на долю яких випало чимало випробувань, стали статті в газеті «Ворскла» про подружжя, яку пані Валентина продемонструвала учасникам заходу!В нашій державі інтернатна система зачиняється, а патронатна – розвивається, – розповідає мешканка Великописарівської громади. – Зараз робиться усе можливе для того, аби українські хлопчики та дівчатка, залишені без батьківського піклування, зростали не в казенних установах, а в родинному затишку. Попри те, що ЮНІСЕФ постійно підтримує патронатних батьків, відстоює їх інтереси та захищає, бажаючих займатися даною справою катастрофічно мало. Чомусь люди бояться брати на виховання чужих дітей. Хоча нічого там страшного немає. Патронат – це тимчасова форма виховання, тобто, діти – це гості в нашій сім.ї. Хоча, зізнаюсь, дуже важко їх потім від себе відпускати. Завжди за кожною дитиною плачу і сумую. Та й вони теж сумують. Їздимо потім один до одного на гостини!
Валентина Олександрівна активно пропагує патронатне батьківство. Каже: «Де б я не була, усюди розповідаю про свою роботу, причому настільки захоплено, що люди починають цікавитися, куди звертатися та що потрібно робити, щоб взяти дитину в родину».
Нещодавній випадок стався в потягу. Героїня статті познайомилася з двома пасажирками, які прямували на курорт у Буковель. Жінки (мама з донькою), дізнавшись, що їх сусідка по вагону – патронатна вихователька хлопчика – підлітка, не могли стримати щирого захоплення відважною співрозмовницею. Виявляється, у доньки немає діточок, і вона дуже цим переймається. Всиновити чи вдочерити дитинку давно хоче, але чоловік не погоджується. Та після того, як Валентина Ароян пояснила, що бувають різні форми сімейного виховання, і зосередилася на перевагах саме патронатної родини, співрозмовниці дуже зацікавилися пропозицією.
Скільки дітей можуть зростати в родинах! І скільки родин можуть подарувати сімейне тепло дітям!, – каже наша героїня. І тут же уточнює: мовляв, головне, щоб у людей, які беруться за цю справу, була чітка мотивація – зігріти любов.ю діточок, позбавлених цієї можливості в рідних сім.ях. А не просто за допомогою чужих дітей вирішити свої власні проблеми. Адже, як стверджує Валентина Ароян, зараз самотні чоловіки, які не хочуть йти у військо, зацікавлені взяти на виховання дитинку. Цим самим забезпечуючи собі бронь.
Що ж, ми щиро бажаємо героям публікації, неймовірним Валентині та Сергію міцного здоров.я, наснаги та оптимізму в їх нелегкій, але такій важливій місії – бути патронатними батьками! А всім хлопчикам та дівчаткам, які мріють про любов і турботу матусі й татуся, бажаємо потрапити саме до такої родини, як наші Арояни!
Оксана Ковальова
