У Великописарівській громаді сьогодні немає дітей, які після уроків могли б вийти на знайоме шкільне подвір’я, забігти до товариша чи повернутися додому тією самою дорогою, якою колись ходили їхні батьки.
Усі вони евакуйовані. Одні живуть в Охтирці, Сумах та інших громадах області, інші — на Полтавщині, Харківщині, Київщині, Івано-Франківщині, Вінниччині чи Черкащині. До 15% учнів перебувають за кордоном. Але щоранку вони відкривають ноутбуки й планшети та знову стають учнями шкіл Великописарівської громади.
Шкільних будівель майже не залишилося. Діти й учителі розкидані різними містами, областями та країнами. Проте освітня система громади продовжує працювати.
Цей великий матеріал — спроба показати, як після масової евакуації вдалося зберегти школи, педагогічні колективи та навчання дітей. Ми зібрали дані про зруйновані заклади, скорочення кількості учнів, дистанційні уроки, фінансування, допомогу благодійників, успіхи школярів і проблеми, які не можна побачити лише за гарними звітами та перемогами на конкурсах.
Її вдалося втримати. Але чи може дистанційна школа повністю замінити дітям звичайне навчання, живий клас, друзів поруч і розмову з учителем не через екран?
Після весни 2024 року навчання стало дистанційним
Великописарівська селищна територіальна громада розташована безпосередньо біля кордону з росією. Відстань від окремих населених пунктів до державного кордону — від одного до двадцяти кілометрів.
Із перших днів повномасштабного вторгнення громада перебуває під постійними російськими обстрілами. Справжньою точкою неповернення став березень 2024 року, коли по Великій Писарівці та навколишніх селах почали масовано бити керованими авіабомбами, артилерією та мінометами.
Територію громади офіційно віднесли до зони активних бойових дій. Спільним наказом оперативно-тактичного угруповання «Сіверськ» та Сумської обласної військової адміністрації від 2 квітня 2024 року оголосили примусову евакуацію всіх дітей.
Відтоді освіта Великописарівщини повністю перемістилася в онлайн.
Усі заклади освіти громади мають статус евакуйованих. Але фізично перевезти школи та дитячі садки, наприклад, до сусідніх Кириківки чи Охтирки, не вдалося. Для очного навчання необхідне вільне приміщення, яке відповідає безпековим, протипожежним і санітарним вимогам та має належне укриття. Придатної будівлі — не знайшлося.
Це лише частина проблеми, оскільки діти перебувають у родинах, які неможливо компактно розмістити , враховуючи побажання та сімейні обставини кожного.
Тому єдиною можливістю не перервати навчання і не втратити школи остаточно стала дистанційна робота.
— У Великописарівській громаді, що перебуває в зоні активних бойових дій, дітей сьогодні фактично не залишилося. Всі вони евакуйовані, — розповідає начальниця відділу освіти та спорту Великописарівської селищної ради Зоя Драгун. — До 15% наших учнів перебувають за кордоном. Решта також живуть не вдома — переважно в інших громадах Сумщини та різних областях України. Але багато родин не втратили зв’язку зі своїми школами.
Географія Великописарівської освіти тепер вимірюється не селами однієї громади, а областями й країнами. Учні та вчителі виходять на один урок із Сум, Охтирки, Полтавщини, Київщини, Німеччини, Польщі, Нідерландів, Сполучених Штатів та інших куточків світу.
Школа більше не має спільної адреси. Її адреса — посилання на онлайн-урок.
Тринадцять пошкоджених або зруйнованих освітніх будівель
Російські удари майже знищили матеріальну основу освітньої системи громади. Загалом пошкоджень або повного руйнування зазнали 13 будівель закладів освіти.
Ще у 2023 році, до масового руйнування громади, розпочалася оптимізація освітньої мережі. Рішенням селищної ради офіційно закрили Пожнянську, Попівську та Братеничанську філії. Згодом частину їхніх будівель остаточно знищили російські обстріли.
Повністю зруйнований опорний Ліцей імені І.М. Середи у Великій Писарівці, розташований приблизно за шість кілометрів від державного кордону. У будівлю влучали керовані авіабомби. За результатами обстеження складено акт про неможливість її відбудови.
Попівська філія була лише за кілометр від кордону. Після багаторазових ударів її будівлю також знищено.
Повністю згорів Ямненський заклад дошкільної освіти (ясла-садочок) «Сонечко».
Будівлю Братеничанської філії, розташованої за кілометр від кордону й закритої ще до масованих атак, остаточно спалили російські удари у 2025 році.
Пожнянська філія, що була приблизно за дев’ять кілометрів від кордону, зазнала значних пошкоджень і фактично знищена.
Будівля Ямненського закладу загальної середньої освіти імені І.О.Мусієнка розташована далі — приблизно за 15 кілометрів від кордону. Але й вона постраждала: пошкоджені дах і фасад, вибиті вікна довелося закривати OSB-плитами.
Вільненська філія, розташована за вісім кілометрів від кордону, неодноразово потрапляла під обстріли. Те, що можна було врятувати, працівники лагодили власними силами.
Тарасівська філія, що приблизно за 13 кілометрів від державного кордону, має пошкодження покрівлі та вікон.
Вибуховими хвилями пошкоджені дахи, вікна й двері в дитячих садках «Ромашка» та «Оленка» у Великій Писарівці.
Постраждали також Будинок дитячої та юнацької творчості, Великописарівська станція юних натуралістів і дитячо-юнацька спортивна школа.
Із усієї освітньої мережі громади повністю вцілілою залишилася лише будівля Добрянської філії Ліцею імені І.М. Середи, розташована приблизно за двадцять кілометрів від кордону.
Шкільні будівлі стоять пошкоджені, вигорілі або порожні. А заклади, які юридично продовжують існувати, щодня відкривають свої віртуальні двері.
Картини витягали з-під обвалених балок
Окремою сторінкою цієї історії став порятунок Картинної галереї Миколи Нечвоглода,що зберігалася у Великописарівському ліцеї.
Влітку 2024 року будівля вже була пошкоджена російськими авіабомбами. Частина конструкцій обвалилася, перебувати всередині стало небезпечно.
Начальниця відділу освіти та спорту Зоя Драгун і директорка Будинку дитячої та юнацької творчості Світлана Курило заходили у понівечене приміщення та канцелярськими ножами зрізали полотна. Частину картин доводилося діставати з-під обвалених балок. Згодом до евакуації долучилися військовослужбовці та працівники селищної ради.
Картини вдалося врятувати. Нині вони перебувають на тимчасовому зберіганні у Києві.
Це була не лише операція з порятунку майна. Разом із полотнами люди намагалися винести з розбитої школи частину пам’яті Великописарівщини — те, що не можна буде відбудувати з бетону й цегли.
За шість років школярів поменшало майже вдвічі
Евакуація родин суттєво змінила освітню карту громади. Але скорочення кількості дітей почалося ще раніше — через демографічну ситуацію, а війна різко його прискорила.
У 2020/2021 навчальному році у школах громади було 822 учні. Наступного року — 792, у 2022/2023-му — 728, у 2023/2024-му — 662.
Після масової евакуації показник обвалився до 494 учнів у 2024/2025 навчальному році. У 2025/2026-му в закладах громади залишилося 442 здобувачів освіти.
За шість навчальних років їхня кількість зменшилася на 380 дітей, або приблизно на 46%.
Лише від березня 2024-го до березня 2025 року заклади загальної середньої освіти громади, за оцінкою відділу освіти, втратили понад 240 учнів.
На це вказують різні причини. Одні родини перевели дітей до закладів за новим місцем проживання. Інші залишили у школах Великописарівщини, щоб не втрачати зв’язок із громадою, вчителями та однокласниками.
Ще відчутніше скоротилася кількість дошкільнят. У 2020/2021 навчальному році їх було 249, у 2021/2022-му — 227, далі — 212 та 180.
Після евакуації кількість вихованців дитсадків зменшилася до 93 у 2024/2025 навчальному році та до 92 у 2025/2026-му. За шість років падіння становить 63%.
Дистанційно працюють вісім дошкільних груп: дві ясельні, у яких виховуються 26 дітей віком до трьох років, та шість груп для 66 дітей віком від трьох до шести-семи років.
Попри евакуацію й руйнування, громаді вдалося зберегти основу педагогічних колективів.
У 2020/2021 навчальному році у закладах загальної середньої освіти працювали 128 педагогів. У наступні роки — 123, 117, 97, 93 і 93. За шість років учительський склад зменшився приблизно на 27%.
Серед нинішніх педагогів 27 мають вищу кваліфікаційну категорію, 47 — першу, а 71 учитель працює в освіті понад двадцять років.
У закладах дошкільної освіти кількість вихователів скоротилася з 32 у 2020/2021 навчальному році до 18 у 2024/2025-му. У 2025/2026 навчальному році їх також залишилося 18.
Для громади це не просто кадрова статистика. Якщо заклад освіти втратить педагогів, повернути їх після завершення війни буде значно важче, ніж відбудувати приміщення.
«Дистанційка» не стала перешкодою для успіхів
Учениця Великописарівського ліцею Анжела Сядра — один із прикладів того, що навіть під час дистанційного навчання дитина може розвиватися, брати участь у конкурсах і досягати вагомих результатів.
Після вимушеного виїзду з Великої Писарівки її навчання, як і в багатьох дітей громади, продовжилося на відстані. Замість звичайного класу — екран комп’ютера, замість щоденних зустрічей з учителями й однокласниками — онлайн-уроки. Проте Анжела не обмежилася лише виконанням шкільних завдань.
Вона займається дослідницькою, творчою та громадською діяльністю, бере участь у конкурсах, фестивалях і проєктах. Анжела представляла свою роботу в Малій академії наук, де досліджувала весільну обрядовість села Попівка, здобувала відзнаки у творчих конкурсах та стала переможницею конкурсу коротких відео «Одна хвилина натхнення».
Вагомим визнанням її здібностей і наполегливості стало те, що Анжела стала стипендіаткою голови Сумської обласної державної адміністрації як обдарована вихованка закладу позашкільної освіти. Дівчина також займається легкою атлетикою, виступає на обласних і всеукраїнських змаганнях, бере участь у волонтерських та молодіжних ініціативах. Вона є вихованкою Великописарівського будинку дитячої та юнацької творчості й дитячо-юнацької спортивної школи.
А ще Анжела — голова молодіжної ради Великописарівської громади
Досягнення учениці Великописарівського ліцею не означають, що дистанційне навчання є простим чи повноцінно замінює шкільне життя. Дітям бракує живого спілкування, спільних уроків, перерв, гуртків і зустрічей із друзями. Але її приклад доводить: коли дитина має здібності, наполегливість і підтримку дорослих, відстань не обов’язково стає перешкодою.
Навіть навчаючись далеко від рідної школи, Анжела продовжує представляти Великописарівський ліцей і свою громаду. Її успіхи — це також результат роботи педагогів, керівників гуртків і тренерів, які після евакуації не втратили зв’язку з дітьми та допомагають їм рухатися вперед.
«Раніше була певна невизначеність»
Перед початком 2025/2026 навчального року директорка Великописарівського ліцею імені І. М. Середи Олена Сидорова говорила, що педагогічний колектив уже краще розуміє, як працювати після евакуації.
— До 1 вересня підходили з кращим настроєм, ніж попереднього року. Адже тоді, в 2024-у, після евакуації населення Великописарівської громади, була певна невизначеність, а зараз ми вже знаємо, як працювати з колегами та батьками дітей. Настрій є, і це — основне, — зазначала вона.
Станом на 25 серпня 2025 року у Великописарівському ліцеї та Добрянській філії навчалися 318 дітей: 284 — у ліцеї та 34 — у філії.
Освітні послуги їм надавали 52 педагоги: 41 у ліцеї та 11 у Добрянській філії.
Колектив майже повністю зберігся. Лише одна вчителька звільнилася і перейшла працювати до іншого ліцею.
У двох закладах сформували 22 класи: 16 у Великописарівському ліцеї та шість у Добрянській філії. У десятих та одинадцятих класах діяли паралелі філологічного й математичного профілів.
Збереження колективу та профільного навчання — вагомий результат. А про насичене шкільне життя говорять результати у І-ІІ етапах Всеукраїнських учнівських олімпіад з навчальних предметів, конкурсі-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАНУ, Олімпіаді Геніїв України, мистецьких , патріотичних, еколого-природничих конкурсах, спортивних змаганнях всеукраїнського рівня.
«Головне, щоб інтернет ловив»
Ямненський заклад загальної середньої освіти імені І. О. Мусієнка теж працює дистанційно. Його будівля пошкоджена російськими обстрілами, проте заклад і педагогічний колектив збереглися.
Директор Іван Воронко знає дистанційну школу одразу з кількох боків: як керівник, учитель і батько школярів.
Станом на 1 вересня минулого року у закладі навчалися 76 дітей — стільки ж, скільки й попереднього року.
До першого класу мали піти шестеро учнів: одна дівчинка та п’ятеро хлопчиків. У десятому класі навчалися 13 дітей, в одинадцятому — 11.
— Масового відтоку школярів немає, а вчителі виходитимуть на онлайн-уроки з різних населених пунктів, залежно від того, хто куди евакуювався, — розповідав Іван Воронко. — Наші педагоги були в Ямному, Вільному, Тарасівці, на Полтавщині і навіть за кордоном. Чи важко організовувати освітній процес, коли його учасники розкидані світом? Так, нелегко. Та ми тримаємося. Головне, щоб інтернет ловив.
Ця остання фраза дуже точно описує вразливість дистанційної школи.
Учитель може підготувати чудове заняття, дитина — мати планшет, а благодійники — забезпечити родину канцелярією. Але якщо в потрібну годину немає світла чи зв’язку, заняття переривається.
Іван Воронко зазначав, що дистанційний формат зменшує частину батьківських витрат. Родинам не потрібно щодня купувати одяг і взуття для відвідування школи, витрачатися на дорогу.
Діти прикордонної громади отримували гаджети, рюкзаки, канцтовари та навіть пляшечки для води. Місцеве сільськогосподарське підприємство «Кернел» щороку дарує учням першого класу шкільні набори, а учнів початкової школи та дитячих садків – новорічними подарунками. Перед початком 2025/2026 навчального року до допомоги додалися й «Пакунки першокласника».
Та директор не вважає всі ці подарунки рівноцінною заміною звичайної школи.
— Звісно, все це дуже добре, але краще б діти навчалися повноцінно за партами, хоч і без цих подарунків, а виключно за батьківський рахунок. Адже очне навчання нічим не заміниш, — говорить Іван Воронко.
Першокласники, які не заходили до свого класу
Найважче дистанційне навчання дається молодшим дітям.
У 2025/2026 навчальному році в Ямненському закладі онлайн розпочали навчання шестеро першокласників. У Великописарівському ліцеї — восьмеро.
Вони знають учительку й однокласників із маленьких віконець на екрані. Та чи буде у них можливість переступити поріг рідного класу?
Значна частина навантаження переходить на батьків. Дорослим потрібно допомогти дитині приєднатися до уроку, пояснити завдання, сфотографувати виконану роботу, надіслати її вчителю та просто втримати увагу шестирічного чи семирічного учня перед екраном.
Педагогу складніше побачити, чи дитина справді зрозуміла матеріал, чи просто мовчки сидить перед увімкненим планшетом.
Ще важче через екран навчити дітей домовлятися між собою, дружити, миритися, працювати разом, чекати своєї черги та відчувати себе частиною класу.
Тому кількість проведених занять не дорівнює повноцінній освіті. Потрібні стабільний зв’язок, підтримка дорослих, можливість надолужити пропущене, допомога психолога і хоча б періодичне живе спілкування з ровесниками.
Коли заняття зникає разом зі світлом
Точно визначити, скільки учнів пропускають дистанційні заняття саме через перебої з електроенергією або інтернетом, складно.
Сьогодні дитина може бути присутньою на всіх уроках, завтра у населеному пункті зникає мобільний зв’язок, післязавтра відключають електроенергію. Деякі родини знову переїжджають і певний час облаштовуються на новому місці.
— Ми не можемо назвати один сталий відсоток, бо ситуація постійно змінюється, — пояснює Зоя Драгун. — Учителі працюють на платформах HUMAN та Smart School, де записують матеріали, надсилають завдання, проводять додаткові консультації. Якщо дитина не змогла приєднатися, їй допомагають надолужити. Але говорити, що переданий планшет повністю вирішив проблему доступу до освіти, було б неправильно. Планшет може бути, а інтернету в потрібну годину немає. На канікулах завжди проводиться надолуження освітніх втрат.
Відділ освіти бачить ці випадки на рівні класів і конкретних дітей. Проте окремого узагальненого аналізу, скільки занять учні втрачають саме через технічні причини, поки не оприлюднено.
Загальнодержавне тестування учнів шостих і восьмих класів, проведене у травні 2024 року, показало, що війна продовжує впливати на навчальні результати, особливо на мотивацію та психоемоційний стан підлітків.
Освіту втримали, але щороку доводиться рахувати дітей і кошти
Освітня система громади тримається на державній освітній субвенції, коштах місцевого бюджету та допомозі міжнародних і українських організацій.
Розмір державного фінансування залежить, зокрема, від кількості учнів. А після масової евакуації школярів стало значно менше.
У 2024 році громаді забракло понад 500 тисяч гривень на виплату заробітної плати педагогам.
— Це був дуже тривожний момент, — згадує Зоя Драгун. — Учителі продовжували працювати, щодня виходили на заняття з різних міст і сіл, а коштів до кінця року не вистачало. Ми зверталися до Сумської обласної військової адміністрації та Міністерства освіти і науки, пояснювали нашу ситуацію. Додаткове фінансування зрештою отримали, заборгованість погасили. Але тоді стало особливо видно, наскільки вразливою є система: дітей меншає — державне фінансування також скорочується, хоча вчителі, класи й обсяг роботи нікуди не зникають.
Частину необхідних видатків покривали з місцевого бюджету. Щоб зберегти заклади та педагогічні колективи, освітню мережу реорганізували. Юридичний статус залишили двом опорним закладам, решту шкіл перевели у статус філій.
— Для нас це не було питанням назв чи табличок, — пояснює керівниця освітньої галузі. — Ми розуміли: якщо зараз просто все позакривати, то після війни повертати вже не буде кого. Учитель знайде іншу роботу, родина остаточно переведе дитину до іншого закладу — і громада втратить власну освіту. Тому ми намагаємося втримати і дітей, і колективи.
У 2025 році Міністерство освіти і науки пом’якшило вимоги до організації дистанційних класів для шкіл прифронтових територій, сіл і селищ. Це дало закладам більше можливостей для збереження мережі класів після різкого скорочення кількості дітей.
Водночас офіційне збереження школи ще не відповідає на всі питання.
Жителям громади важливо знати, яким є загальний обсяг державної субвенції, скільки додає місцевий бюджет, якими є витрати на одного учня, скільки коштує утримання освітньої мережі та як змінюватиметься кількість дітей у найближчі роки.
Партнерська допомога: техніка, матеріали й простори для дітей
Закладам освіти прифронтової громади складно самостійно брати участь у багатьох грантових програмах. Донори нерідко вимагають очного навчання та наявності належного укриття, а виконати ці умови в зоні активних бойових дій громада не може.
Тому значна частина підтримки надходить завдяки співпраці з українськими та міжнародними благодійними організаціями.
За інформацією відділу освіти та спорту Великописарівської селищної ради, ЮНІСЕФ і Фундація Олени Зеленської передали для учнів та педагогів понад 190 ноутбуків і хромбуків, 107 планшетів, а також 533 рюкзаки. Загальна вартість цієї допомоги становить понад 3,59 мільйона гривень.
Отримана техніка дозволила продовжити навчання після евакуації, коли діти й учителі опинилися в різних областях України та за кордоном.
Водночас наявність ноутбука чи планшета не усуває всіх проблем: заняття усе одно залежить від електропостачання, мобільного зв’язку та якості інтернету.
ГО «Проліска» допомагала оперативно лагодити пошкоджені вікна й інші відкриті частини будівель після обстрілів. Освітнім закладам передали понад 319 плит OSB-3, а також брезент для тимчасового захисту пошкоджених приміщень.
ГО «РАЙЗ+» та БО «СОС Дитячі містечка» допомогли облаштувати безпечний дитячий простір. Для його створення залучили понад 300 тисяч гривень. Рюкзаки й навчальне приладдя отримали 47 дітей-ВПО.
Гуманітарна організація Medair провела навчання для 14 педагогів із першої психологічної допомоги та профілактики гендерно зумовленого насильства. Організація також передала спортивний інвентар, олівці та папір для занять, спрямованих на психологічне й фізичне розвантаження дітей.
WorldCentralKitchen допомагала з проведенням тренінгів із тактичної медицини та протимінної безпеки, а також передавала дітям солодкі подарунки до свят.
Благодійний фонд «Mr. Leader» і Всеукраїнський фонд «Крок за кроком» надали 13 вихователям безкоштовний доступ до освітньої платформи Mr. Leader.
Для роботи практичного психолога з дошкільнятами також передали комплект «Думай на рівних»: 19 дитячих книжок і 90 планів занять.
Підтримує дітей і місцевий аграрний бізнес. У грудні 2025 року для дошкільнят та учнів початкових класів придбали 202 подарунки на загальну суму 39,2 тисячі гривень.
Уся ця допомога дозволила закрити багато нагальних потреб. Проте для суспільної підзвітності важливо показувати не лише загальні обсяги підтримки, а й те, кому саме передавали техніку та матеріали, за якими критеріями їх розподіляли і як вони використовуються нині.
До 15% учнів перебувають за кордоном
До 15% усіх учнів закладів Великописарівської громади зараз перебувають за межами України.
Решта дітей також не живуть удома. Вони евакуйовані до інших громад Сумщини або різних областей країни.
Для родин, які опинилися за кордоном, зв’язок зі своєю школою має не лише освітнє значення. Це ще один спосіб не втратити українську мову, друзів, учителів та відчуття дому.
Однак відділу освіти та спорту важливо окремо знати, скільки дітей продовжують навчатися за повною українською програмою, скільки вивчають лише окремі предмети, а скільки остаточно перейшли до закладів за новим місцем проживання.
Без таких даних важко прогнозувати майбутню кількість учнів і структуру освітньої мережі громади.
Окремі перемоги не показують рівня навчання всіх дітей
Попри евакуацію та дистанційне навчання, школярі Великописарівщини продовжують здобувати перемоги.
Учні беруть участь у конкурсах-заходах науково-дослідницьких робіт учнів – членів Малої академії наук України. Серед їхніх робіт — проєкти зі штучного інтелекту, освітньої робототехніки, створення навчальних та ігрових програм.
Є перемоги й у гуманітарних напрямах, зокрема у секціях «Етнологія» та «Фольклор».
Школярі беруть участь у мовно-літературних конкурсах імені Петра Яцика та Тараса Шевченка.
Попри відсутність власних спортивних залів, вихованці Великописарівської дитячо-юнацької спортивної школи виступають на змаганнях з легкої атлетики на кращих стадіонах України.
У 2025/2026 навчальному році вони здобули 15 нагород: чотири перших місця, шість других і п’ять третіх.
Юні спортсмени виступали на чемпіонатах України та всеукраїнських турнірах у Києві, Мукачеві, Ковелі, Івано-Франківську, Вінниці, Чорноморську та Білій Церкві.
Дев’ятнадцять найкращих учнів громади отримують щомісячну стипендію Великописарівського селищного голови за досягнення у навчанні та спорті. Одна учениця отримує стипендію голови Сумської обласної державної адміністрації.
У Ліцеї імені І.М. Середи з 285 учнів 106 внесені до банку обдарованих дітей.
Під час очного етапу учнівських олімпіад на спеціальних освітніх локаціях в Охтирці ліцей представили 13 учасників. Двоє школярів пройшли до обласного етапу, один із них посів третє місце.
Учителька математики Наталія Зайцева здобула третє місце на першому етапі обласного конкурсу «Учитель року» у номінації «Математика».
Ці досягнення справді свідчать про здібності дітей і роботу педагогів.Але вони показують досвід найактивніших і найуспішніших учнів. За перемогами кількох дітей не можна оцінити стан освіти всіх 442 школярів.
Великописарівщина — частина загальноукраїнської проблеми
Досвід Великописарівської громади не є поодиноким.
Наприкінці 2024/2025 навчального року 11% українських школярів навчалися виключно дистанційно. Для прифронтових територій онлайн часто залишається не вибором родини, а єдиним способом не перервати навчання.
Загальнодержавний моніторинг учнів шостих і восьмих класів, проведений у 2024 році, показав відмінності у результатах залежно від регіону та місця проживання. Учні північних і східних областей, а також діти із сільської місцевості загалом мали нижчі показники, ніж їхні ровесники з інших регіонів і міст.
Моніторинг початкової освіти 2024 року також засвідчив різницю між містом і селом. Середній бал із математики у четвертокласників сільських шкіл становив 193,4, тоді як у міських — 203,7. Базовий поріг із читання подолали 82,3% четвертокласників.
Ці загальноукраїнські показники не можна автоматично переносити на Великописарівську громаду. Вони лише дають ширший контекст і показують, чому локальна оцінка навчальних результатів була б важливою.
Чи вимірювалиосвітні втрати
У Великописарівській громаді у 2026 році учні Великописарівського ліцею планово пройшли державний моніторинг з трьох предметів: математика, українська та історія, де мали можливість показати свої знання здобуті дистанційно.
Звісно, що є оцінки вчителів, результати контрольних робіт, НМТ, конкурсів та олімпіад. Але є і освітні втрати на які впливають переїзди, відключення світла чи інтернету.
Олена Сидорова наголошує, що головним завданням ліцею є створення для дітей психологічно комфортного й безпечного середовища.
— Наш освітній процес тримається на співпраці трьох сторін: батьків, дітей та вчителів. Ми не чекаємо кращих часів, а намагаємося щодня рухатися вперед, — говорить директорка.
Водночас загальноукраїнські дослідження підтверджують, що проблема освітніх втрат реальна.
За результатами загальнодержавного моніторингу початкової освіти 2024 року базовий рівень із читання подолали 82,3% четвертокласників. Це майже відповідає показнику 2021 року — 82,5%, але нижче від результату 2018 року — 86,4%. Середній бал учнів сільських шкіл із математики також виявився помітно нижчим, ніж у міських: 193,4 проти 203,7.
Ці показники не можна автоматично переносити на Великописарівську громаду. Але вони доводять, що місце проживання, доступ до звичайного навчального середовища й умови, в яких навчається дитина, мають значення.
Зоя Драгун погоджується, що громаді потрібен загальний аналіз.
— Учителі знають своїх дітей і бачать, кому складніше, з ким треба провести додаткову консультацію, кому заважає зв’язок або черговий переїзд. Але потрібна й загальна картина: що саме діти втратили за ці роки, з яких предметів найбільші прогалини, кому допомога потрібна першочергово. Не для того, щоб когось звинувачувати, а щоб розуміти, куди спрямовувати сили й кошти.
Учитель сьогодні не лише викладає предмет
Педагоги Великописарівської громади говорять, що дистанційний урок давно вийшов за межі звичайного викладання.
— Кожен урок сьогодні не схожий на попередній. Хтось із дітей може раптово вийти через відключення світла чи інтернету, комусь доводиться приєднуватися з укриття. Попри це діти дивують своєю стійкістю та бажанням навчатися, — розповідає одна з учительок.
Учителю доводиться не лише пояснювати тему, а й підтримувати дитину, яка знову переїхала, втратила зв’язок із друзями або перебуває під впливом пережитого.
— Дуже важливо, щоб кожен учень знав: його чекають і розуміють, навіть якщо сьогодні він не зміг бути на уроці, — говорить педагогиня.
Інша вчителька зізнається, що найбільше мріє про звичайне перше вересня.
Про день, коли шкільне подвір’я знову наповниться дітьми, у коридорах буде чути сміх, а урок не залежатиме від заряду батареї, мобільного інтернету чи чергової повітряної тривоги.
Що робиться вже зараз
Повернути дітей до шкіл Великописарівської громади поки не дозволяє безпекова ситуація. Але це не означає, що залишається лише чекати.
Заклади освіти можуть:
· аналізувати відвідування онлайн-уроків і причини систематичних пропусків;
· оприлюднювати узагальнені результати без персональних даних дітей;
· окремо підтримувати першокласників, випускників і дітей, які часто змінюють місце проживання;
· організовувати додаткові консультації для учнів, які мають прогалини;
· показувати, як розподіляється та обліковується донорська техніка;
· оприлюднювати обсяг державної субвенції, коштів місцевого бюджету та витрати на одного учня;
· шукати можливості для створення безпечних освітніх просторів у місцях, де проживає найбільше евакуйованих дітей громади;
· проводити консультації, гуртки, зустрічі з психологами, молодіжні заходи та хоча б періодичне живе спілкування школярів.
Питання не в тому, щоб критикувати вчителів, які зберегли освітній процес у майже неможливих умовах.
Питання в тому, щоб побачити не лише систему, що працює, а кожну дитину всередині цієї системи.
Школу вдалося зберегти. Тепер треба зберегти дитинство
Великописарівська освіта існує без спільної будівлі, без дітей у самій громаді та без звичайного шкільного дзвінка.
Вона тримається на вчителях, які виходять на уроки з різних міст і країн. На батьках, які допомагають першокласникам перед екраном. На дітях, які після переїзду продовжують вважати своїм класом людей у маленьких віконцях відеозв’язку.
Вона тримається на державному й місцевому фінансуванні, донорській техніці, допомозі благодійників і бажанні громади не втратити власні школи.
Це великий результат.
Але наступний крок — чесно виміряти, що діти втратили за роки без звичайного навчання, кому найважче і якої підтримки бракує.
Бо школа — це справді не лише стіни.
Та й екран — це ще не вся школа.
Дітям потрібні не тільки уроки, оцінки та доступ до електронного журналу. Їм потрібні друзі поруч, розмова на перерві, спільна справа, вчитель, якого можна побачити не лише через камеру, і від чуття, що війна не забрала в них дитинство разом зі шкільною будівлею.
Таїсія СУКАЧОВА
Цей матеріал підготовлено в межах проєкту «Посилення місцевих медіа для демократичної стійкості та публічного діалогу в Україні», який реалізується та фінансується Фондом Ірондель (Швейцарія). Погляди, висловлені в матеріалі, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Фонду Ірондель.
Повернення до життя. Як сапер після Бахмута відкрив магазин в Охтирці
