Це не про відомий фільм з Іваном Миколайчуком та Богданом Ступкою в головних ролях.
Це про вчорашнє та сьогоднішнє очікування першого вильоту лелеченят-чорногузів з родинного гнізда. В минулому році чорногузяче гніздо було пошкоджене під час обстрілів, і птахам, що прилетіли з півдня до своєї домівки, довелося добряче потрудитися, відновлюючи його.
За моїми розрахунками пташенята мали вилетіти вчора-сьогодні. Так і сталося. Сьогодні ще зранку зайняв позицію під грушею, щоб не прогавити перший обліт, але птахи не летіли й не не летіли. Трохи навіть засумував. Дещо розвеселили члени родини, які вийшли вибирати цибулю і радісно порпалися в землі. Привітався, а вони щось здалеку прокричали. Далеко було. Мабуть теж радісно побажали успіхів у реалізації проєкту “Небо-365”, і зайнялися своєю справою. Щоправда, раз-по-раз поглядали у мій бік, напевно підбадьорюючи та надихаючи у творчій діяльності.
Аж ось! Нарешті! Вилетіли.
Двоє дорослих і троє малюків. Недалеко. Сіли на скошений город і почали щось вибирати смачненьке.
Нарешті батькам-чорногузам полегшало. Будуть пташенята вже харчуватися самостійно. Полегшалой моїм рідним на городі. будуть тепер переживати лише за цибулю, а то ще й за мене доводилося : зроблю чи не зроблю потрібний кадр, а то й завтра доведеться тяжко сидіти під грушею. А це вам — не біля “Олімпу”, де завжди все поруч. Де завжди почуваєшся, як лелеченя в гнізді, де подбають для тебе і про їдву, і про питво.
До речі. Лелека (він же бусол, бузько, чорногуз, гайстер) – символ богині Зорі; символ поваги до батьків; символ мандрівників; сімейного благополуччя, щастя; батьківщини.
