Майстер слова свого часу: журналістка й наставниця Наталія Розторгуєва

Наталія Борисівна РОЗТОРГУЄВА народилася 16 березня 1960 року в місті Охтирка. Із золотою медаллю закінчила місцеву десятирічку. Нині мешкає з родиною в Сумах, не пориваючи зв’язків із рідним містом.

Здобула фах журналіста в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка та політолога в Київській ВПШ. Працювала завідувачкою відділу охтирської міськрайонної газети «Прапор перемоги». Згодом в Охтирці редагувала чотири приватні газети. Майже сім років очолювала обласне громадсько-політичне видання «Позиція». Навчала дітей основ журналістики та риторики в Охтирській гімназії ім. Б. Д. Антоненка-Давидовича. Працювала викладачкою спецдисциплін та кілька років очолювала державну екзаменаційну комісію у журналістів СумДУ та його ВСП «Машинобудівний фаховий коледж».

Вона — авторка збірок повістей «Щоденники долі», нарисів та оповідань «Відбитки совісті», воєнних оповідань «Кришталева стійкість» та книги роздумів і спогадів «Симфонія життя», написаної разом із сином Владиславом. Також є співавторкою збірки нарисів про жінок-депутатів Сумської обласної ради. Друкувалася у республіканських та місцевих виданнях.

Наталія Розторгуєва обиралася депутатом Охтирської міської ради та Сумської обласної ради, нагороджена Почесною відзнакою «За високі досягнення» Сумської обласної ради, є лауреаткою обласної літературно-мистецької премії та членом Національної спілки журналістів України.

«Хотілося знайти найточніші слова»

Намір присвятити нарис своїй викладачці жеврів у думках Крістіни Шаповал давно. Але, як зізнається авторка, спершу хотілося віднайти найточніші слова й зібрати всі враження в єдину картину.

«Наталія Борисівна Розторгуєва – постать багатогранна, відома журналістка, письменниця, мудра наставниця. Тривалий час я просто накопичувала емоції: слухала її лекції, перечитувала її глибокі тексти, захоплювалася професійною майстерністю», — пише Крістіна.

І додає: найбільше боялася не зуміти передати на папері всю значимість цієї людини. Але згодом спогади, розмови та поради викладачки самі підштовхнули її взятися за перо.

Коли буцли ми молодими. Наталія Розторгуєва

Хрещений батько у журналістиці

Для Наталії Борисівни журналістика почалася ще з юнацького допису в газеті та тієї особливої радості, коли вперше побачила своє прізвище на шпальті.

Путівку в професію їй дав редактор і Майстер слова Микола Степанович Мотренко. Саме його вона й нині називає своїм хрещеним батьком у журналістиці.

Мудрі поради наставника стали основою життєвих принципів самої Наталії Розторгуєвої. Одну з головних вона часто повторює студентам:

«Ким би ви не працювали, де б не були, але пам’ятайте одне: якщо ви досягли якоїсь вершини, це не значить, що схопили Бога за бороду».

Вона намагається донести молоді просту істину: удосконаленню немає меж, але навіть на вершині важливо залишатися людиною й поважати тих, хто поруч.

Журналістика як стан душі

Для Наталії Борисівни журналістика — це не просто професія, а стан душі. І якби була можливість прожити життя наново, вона знову обрала б цей шлях.

Хоча з усмішкою додає: можливо, попрацювала б у дитячому садочку, бо «діти — це чисте полотно, яке можна розфарбувати різними барвами».

Та доля розпорядилася інакше — довірила їй бути літописцем людських історій. Її художньо-документальні оповідання максимально близькі до життя, а за кожним текстом стоїть доля реальної людини.

Красива та розумна. Справжня журналістка

«Відбитки совісті»

Першу збірку «Щоденники долі» допоміг назвати письменник і журналіст Анатолій Луговський, який написав передмову до двох її книг.

Згодом з’явилися «Відбитки совісті» — своєрідне відображення внутрішнього світу авторки.

«Певно, я не кращий письменник і не кращий журналіст. Але точно знаю: я краща Наталія Розторгуєва. Я — людина, яка в житті, безумовно, робить помилки, але ніколи не кривить душею і не йде проти совісті», — написала вона у розділі «Від автора».

І саме такою її бачать студенти та колеги — щирою, чесною й справжньою.

Навчаємо молодь разом з колегами.

«Кришталева стійкість» українців

Окреме місце у творчості Наталії Розторгуєвої займає воєнна тема. Вже третій рік вона працює над оповіданням про Кантемирівську танкову дивізію, її честь і ганьбу.

Пропускати через себе людські трагедії непросто. Але саме так народилися понад двадцять нарисів, які увійшли до збірки «Кришталева стійкість».

Назва книги виникла після реального випадку у Тростянці. Під час обстрілу ворожі снаряди знищили будинок, але шафа з кришталевими фужерами дивом залишилася неушкодженою серед руїн.

«Скло, хоча й здається крихким, насправді може стати міцнішим за сталь. Такі й ми — українці», — йдеться у передмові до книги.

«Коли дописав — ти щаслива людина»

На запитання, як вдається відновлюватися після важких тем, Наталія Борисівна відповідає щиро:

«Емоційно відходжу від болісних рядків і відчуваю радість, коли завершую роботу. Коли дописав чергове оповідання чи нарис — ти щаслива людина, бо виконав свою місію в житті — творити».

Наставниця для молоді

Для своїх студентів Наталія Розторгуєва давно стала не лише викладачкою, а людиною, яка відкриває двері у професію.

Вона часто організовує зустрічі з відомими журналістами та медійниками, щоб студенти могли почути різні думки, досвід і професійні історії.

Її головна мета — не просто навчити ремеслу, а передати любов до слова й відповідальність за нього.

Журналістка, письменниця та викладачка Наталія Розторгуєва під час спілкування зі студентами-журналістами

Родина, критика і підтримка

Родина для Наталії Борисівни — це тепле коло підтримки й щирих розмов.

Її старший син Владислав також обрав журналістику. І саме він часто стає найсуворішим критиком маминих текстів — може підказати влучне слово, звернути увагу на деталі або допомогти по-новому поглянути на історію.

І це не ображає, а навпаки — викликає радість.

«Якщо діти, учні, студенти переростають старших, то це означає, що батьки чи викладачі правильно виховували їх», — говорить Наталія Розторгуєва.

Головні правила журналіста

У розмовах зі студентами вона часто повторює прості, але важливі речі.

Журналістику треба любити й віддаватися їй повністю — душею, розумом і серцем.

Братися за перо можна лише з чистою совістю.

А слово — це зброя, яка може підтримати, порадувати, вилікувати або боляче вдарити.

І ще одне правило, яке запам’ятовується надовго:

«Коли перед вами зачинять двері — проникніть у кватирку, знайдіть шпарину і пролізьте крізь неї. Але ви повинні завжди вміти добути факти для майбутнього матеріалу».

Людина, яка вчить не боятися слова

Наприкінці розмови Наталія Борисівна сказала своїм студентам дуже просту й теплу фразу:

«Якщо студенти мене переростуть — значить, я була на своєму місці».

І, мабуть, саме так виглядає справжній учитель — людина, яка щиро хоче, щоб її учні стали сильнішими, сміливішими й кращими.

Більше історій про журналістів Сумщини, життя прикордоння та людей, які творять сучасну історію нашого краю,

— у рубриках

«Життя прикордоння»,

«Наші герої»

«Громади Охтирщини»

Надруковано зі скороченнями. Повний текст нарису Крістіни Шаповал читайте у друкованому випуску газети «Ворскла».

Читайте також

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *