Чому саме на тещиному — пояснювати, мабуть, не треба. Свій, у Великій Писарівці, давно заріс бур’янами. І не тільки через обстріли. Він і до війни частенько заростав незапланованою флорою (сусіди не дадуть збрехати). Працівникам Гетьманського національного природного парку можна навіть було на городі екскурсії проводити дітям для вивчення рослин нашого краю.
Тож, скориставшись нагодою і знижкою, придбали мотофрезу «Дніпро» в Охтирці. Надто ж тут в спеціалізованому магазині хороші менеджери – і непотрібне переконають купити. А особливо – потрібне. Зайшов за сапкою, а вийшов з мотофрезою.
Завелася, як то кажуть, із пів оберту. Мастило, щоправда, залив не те, що пропонували в магазині (напівсинтетику), а синтетику — як порадив земляк із Великої Писарівки Віталій. Каже, двигун у таких мотофрезах не найпотужніший, а навантаження даєш серйозне, тому краще не економити на оливі.
Далі — практика. І тут одразу стало зрозуміло, що працювати не так просто, як у рекламному ролику, де жіночка легко «гуляє» з технікою по грядках. У реальності — трохи інакше. Спершу мотофреза намагалася «вести» мене, а не я її.
Але після кількох проходів справа пішла. Причому настільки, що земля полетіла — я спершу подумав, що то вже з-під копит летить, тобто з-під ніг. Та придивився — ні, це з-під фрез. Виявилося, тут немає захисного екрана, який би стримував той фонтан подрібненого грунту. Хоча, якщо треба, такий екран дуже просто зробити самостійно.
І коли вже зрозумів, як із нею домовитися, далі все справді пішло, як по маслу.
Звісно, картоплю вона не викопає. Але підготувати грядки до посадки чи посіву — без проблем. Міжрядний обробіток — теж її стихія.
Чи купував би, якби не тещин город? Питання відкрите. Бо земля в евакуації — важкий глинозем, не те що вдома чорнозем, який сам розсипається. У таких умовах мотофреза точно не зайва.
Про китайську техніку не розповідав би, та й не купив би, а похвалити вітчизняного виробника – залюбки. Хороша мотофреза.
У перспективі, думаю, вона ще стане у пригоді… дружині.
