У прикордонній Великописарівській громаді, на жаль, склалася така реальність, що день, коли ніхто не загинув і не був поранений, уже вважається спокійним.
І це — найболючіше.
Відбувається тиха, але дуже небезпечна переоцінка цінностей. Те, що ще недавно здавалося трагедією — розбитий будинок, спалена автівка — сьогодні для багатьох стає буденністю.
Страшною, неприйнятною… але вже звичною. Люди звикають до всього. Навіть до війни. І попри це — продовжують жити тут, сподіваючись: а раптом завтра стане краще.
Поки що, на жаль, покращення навіть не проглядається. Ті, хто вже виїхав, просять своїх рідних не зволікати — залишити небезпечну територію, поки ще є можливість.
Щоб не довелося потім ризикувати життям рятувальників, тих самих «білих ангелів», які евакуйовують людей під обстрілами. Поки ще можна виїхати самостійно і врятувати бодай частину майна.
Сьогодні один з прильотів прийшовся по господарству на вулиці Єгора Мовчана — і це вже не перший приліт сюди.
Ось що розповідає Лідія Мороз, яка надіслала фото свого будинку:
— Там пошкоджено сусідську хату. У нас з усіх вікон залишилось тільки одне ціле. Гараж вже зовсім розбитий. Фото є тільки будинку — батько сьогодні був о п’ятій ранку, і це все, що встиг сфотографувати. Робили вікна, бо треба було якось спати. У будинку осколками пошкоджені меблі, але які саме — поки не знаю».
Так виглядає сьогоднішнє життя прикордоння —між «ще можна врятувати» і «вже нічого не залишилось».
