Життєві історії.
Нині модно замовляти через інтернет-магазини чи не все підряд – від побутової техніки до продуктів харчування. Сидиш удома на дивані під теплим пледом, смакуєш духмяну каву й гортаєш сторінки з обіцянками «найкращої якості» та «гарантованого задоволення». Один клік – і вже чемний менеджер запевняє, що без цієї речі життя буде неповноцінним. Сучасність – вона така: спершу переконують, що тобі щось конче потрібно, а тоді героїчно це продають.
Під час коронавірусної пандемії, коли світ чемно зачинився по домівках, багато хто рятував психіку покупками. Сукні, сумочки, капелюшки – усе «надзвичайно необхідне». Накупили стільки, що, якби носити по черзі, вистачило б і до наступної пандемії.
Словом, зручна річ – покупки онлайн. Ось і пані Алевтина, аби не витрачати часу на ходіння крамницями, надибала чорні шкіряні черевички з яскравою пряжкою. Фото – як з обкладинки модного журналу, опис – як поема про досконалість.
– Замовила на весну, – урочисто повідомила подрузі Ксені.
– І скільки тобі того взуття треба? – засміялася та, повторюючи мамину істину.
– Зайва пара не завадить, – упевнено мовила Алевтина, демонструючи товар на екрані. – Подивись тільки: невисокий каблучок, натуральна шкіра. Пишуть, «європейська якість».
Посилка надійшла швидко. Інтернет-покупниця мерщій подалася на пошту.
– Оглядатимете товар? – діловито поцікавився працівник.
– Ну, звичайно! Це ж не цукерки, – відповіла жінка, – як без примірки?
Та міряти було нічого: замість шкіряних у коробці лежали замшеві черевики. Теж чорні. Майже такі самі. Тільки не ті.
– Не може бути! – здивувалися постачальники, коли Алевтина їм зателефонувала. – Ми все ретельно перевіряємо перед відправкою!
– Можливо, – погодилася Алевтина. – Перевіряєте, тільки, мабуть, не те.
Після короткої словесної дуелі їй пообіцяли виправити прикру «технічну похибку».
Минуло кілька днів. Есемеска сповістила: товар прибув.
– Я тебе підвезу, – запропонував дружині її чоловік Борислав Іванович і весело додав: – Підтримаю, коли що. Раптом знову щось наплутають.
На пошті їх зустрів все той же працівник:
– Оглядатимете?
– Безумовно, – хмикнула Алевтина, пригадавши плутанину з попередньою посилкою. – Думаю, сьогодні пощастить.
– Гарні черевики, – схвально мовив Борислав, зазирнувши в коробку. – Узуй та пройдися.
Жінка взяла обновку в руки, стала розглядати.
– Мені здається, чи вони різного відтінку? – обережно поцікавився працівник пошти.
Усі троє схилилися над коробкою, мов над археологічною знахідкою. Після уважного дослідження Борислав Іванович урочисто виголосив:
– Дружинонько, твої черевики не лише різного кольору… Вони ще й на одну ногу. Обидва – на праву.
На мить запала тиша. Алевтина обережно поклала обновку назад у коробку й несподівано розсміялася – голосно, щиро. Чоловіки підхопили той сміх, і на пошті на мить стало по-домашньому тепло.
– Що ж, – зітхнула жінка, витираючи сміхотливі сльози, – мабуть, не завжди два черевики – пара.
– Черевики – то дрібниці, головне, що ми з тобою – справжня пара, – прошепотів Борислав Іванович, обіймаючи дружину.
Наталія РОЗТОРГУЄВА
01.03.2026
