2- місячна Єва, 2-річний Любомир та 6-річна Софія: патронатна родина Ароянів взяла на виховання ще трьох малюків. Тож, Владислав, якому 12, тепер не єдиний підопічний у Валентини та Сергія.
Як живе багатодітна сім’я — ми дізнавалися у них самих.
Несподівана радість
— Їхали в Карпати з однією дитиною, а повернулися додому з чотирма!, — розповідає Валентина Олександрівна. — П’ять днів ми з Владом були в літній «Академії патронату», що проходила в гірському санаторії «Карпати». Учасники заходу приїхали туди цілими родинами і навіть з вихованцями раннього віку. Я дивилася на них і по-доброму заздрила, бо в мене підопічний вже підліток, а я так мріяла про маленьку дитинку! За майже 6 років патронату, з 15 дітей, яких ми виховували, нашому найменшому вихованцю було 2 роки. А я хотіла ще меньшенького! Чому іншим дають зовсім малюків, а моя мрія так і залишається нездійсненною?!
Перебуваючи на Західноукраїнському ретриті (Ретрит — термін, який прийшов у нашу лексику з англійської мови й означає духовні практики, спрямовані на профілактику й поліпшення свого ментального та духовного станів), співрозмовниця навіть не здогадувалася, який подарунок долі на неї чекає ще дорогою додому!
Коли поверталися на Сумщину потягом, до неї зателефонував чоловік і повідомив, що служба в справах дітей Охтирської райдержадміністрації пропонує взяти на виховання трьох діточок з однієї сім’ї.
— Почувши, що найменшій дитинці усього 2 місяці, я не повірила своїм вухам, ще й перепитала, чи точно 2 місяці, може 2 роки?, — ділиться незабутніми моментами своєї патронатної історії пані Валентина. — І коли Сергій уточнив, що так, дівчинці саме 2 місяці, я аж застрибала від щастя! Це ж треба! Яка тільки радість! Я і сміялася, і плакала від радості одночасно! Мабуть, з боку, в очах оточуючих пасажирів це виглядало кумедно, але я навпаки хочу, щоб всі знали, як це чудово — дарувати діткам свою нерозтрачену материнську любов, тому активно просуваю патронатний рух усюди та скрізь.
Великий досвід — допомагає
Подружжя Ароянів – люди з життєвим досвідом: Валентині — 58 років, Сергію — 62. Мабуть саме через це, а також давно відому репутацію, як щирих та добрих людей, їм довірити двомісячне немовлятко з маленькими братиком та сестричкою. Жінка згадує, як спочатку її чоловік побоювався брати відповідальність за крихітну дівчинку, яку необхідно колисати безсонними ночами? Все питав, а чи впораємося? Та пані Валентина твердо стояла на своєму: неодмінно впораємося!
Зі слів Валентини Ароян, мамі цих трьох діточок — 24 роки. Сім’я з Сумщини. В кожної дитинки – свій батько. Але жоден з них не піклується про дитя. Що цікаво, всі троє малюків народилися в квітні.
Молода багатодітна мама не мала джерел для існування окрім соціальних виплат, тож грошей катастрофічно не вистачало, нічим було годувати малечу. Тож соціальні служби визнали, що з біологічною мамою в родині є реальна загрозі життю та здоров’ю малюків, через що і було прийняте рішення про вилучення дітей з рідної сім’ї до патронатної.
Співрозмовниця каже, що вилучення було вкрай важким і відбувалося в лікарні, в якій опинилися малюки через погане харчування та погіршення стану здоров’я. На це неможливо було спокійно дивитися: біологічна мама, закривала собою своїх доньок і сина, голосно кричала та не підпускала до них нікого. Довелося переконувати жінку, що її діткам буде краще у патронатній родині в добрих умовах та з належним доглядом. І в неї ж не назавжди дітей відбирають, а тимчасово, поки вона наведе лад зі своїм життям, облаштує побут та зможе забезпечити малят всім необхідним.
— Вона віддала нам дітей взагалі без речей, у тому, в чому були на момент нашого приїзду, — каже Валентина Олександрівна. — Немовля винесла в рушнику, а потім, передавши мені в руки дівчинку, забрала той рушник з собою.
Підтримка від земляків
Героїня статті дуже вдячна всім небайдужим мешканцям Охтирщини, які допомогли їх патронатній родині, яка вмить стала багатодітною. Так, наприклад, підприємець-волонтер Сергій Кулинченко одразу ж привіз дитячу переноску. Виявляється, вона в них довго знаходилася на базі, чекала свого часу. Нарешті стала в нагоді! А інші люди, дізнавшись про появу в Ароянів трьох малюків, позносили їм одяг, іграшки і різні дитячі речі. Родичі забезпечили візочком для двомісячної дівчинки та коляскою для прогулянки дворічного хлопчика.
Щасливі разом
— Як я чекала на цих діточок! Завдяки ним хочеться жити! Навіть неможливо передати словами, які ми тепер щасливі! Помолодшали на кілька десятиліть, адже малеча відкинула нас з чоловіком у роки нашої юності, коли в нас народився первісток!, — радісно ділиться своїми емоціями Валентина Олександрівна. — Ми як виходимо на прогулянку — молода щаслива багатодітна родина: з двома візочками, всі вшістьох.
Співрозмовниця не натішиться своїми новими обов’язками по догляду за малюками. На запитання, чи важко підніматися ночами до Євочки, жінка вигукує: «Зовсім ні! Навпаки, піклування про немовлятко надає сил!». Зі слів патронатної виховательки, саме найменшенька внесла в їх родину найбільше щастя. Подружжя з величезним задоволенням годують двомісячну дівчинку з пляшечки, купають, перуть та міняють їй пелюшки, бавлять, носять на руках, катають сільськими вулицями в візочку.
Улюблениця
— Маленька найдужче з усіх нас любить Сергія!, — каже пані Валентина. — Так йому посміхається, агукає! А він її як обожнює! Увесь свій вільний час проводить з Євочкою, а вночі вона тільки закрекче — він вже підхоплюється з ліжка і біжить до неї.
Попри те, що, як вони говорять, їхній вік вже більше відповідає статусу бабусі та дідуся, вони в плані догляду за малюками дадуть фори багатьом молодим батькам. Там тільки одне “памперсне питання” заслуговує на окрему повагу! Валентина стверджує, що з появою в їх родині Єви та Любомира про цю річ взагалі всі забули.
— Нерозумно використані памперси та підгузки — це болячки!,— авторитетно запевняє патронатна вихователька, розповідаючи, як вони з Сергієм зараз лікують Євочку та Любомирчика від памперсного дерматиту. – Ми виховуємо цих діточок як колись своїх рідних: без памперсів, використовуємо пелюшки постійно.
Це не важко: закинув у пральну машинку, а потім вивісили на мотузку в дворі. Зараз літо, все сохне за хвилину! Та й спека така, чого ото мучити дитину в памперсі? Лежить Євочка під легенькою пелюшечкою, й так їй добре!
Вундеркінд
Дворічний Любомир, як запевняє Валентина Олександрівна, напрочуд розумний хлопчик.
— Справжній вундеркінд! Так розмірковує! В квітні тільки два роки виповнилося, а він стільки всього знає! Рахує кісточки від абрикос, розумно та грамотно висловлює власні думки, вже й літери називає, — не натішиться інтелектуальними здібностями вихованця співрозмовниця. — Якщо ним займатися, він багато чого досягне.
Малюк у патронатній родині починає оволодівати незнайомими йому раніше навичками особистої гігієни. Він тут вперше побачив ванну та дізнався, що зубки потрібно чистити. Зате Любомирчик у свої 2 рочки вже знає, як вижити, коли в хаті окрім смажених карасів немає нічого їстівного. Ще коли жили з біологічною мамою, сусід приніс рибу, і хлопчик, дуже зголоднівши, старанно вибирав кісточки та клав шматочки карасика собі до ротика. Ще й намагався нагодувати свою новонароджену сестричку. Братик ретельно перебирав кістляву рибу для Єви, в силу свого віку ще не розуміючи, що така їжа може спричинити фатальні наслідки. Любомир, як єдиний чоловік у родині, дбав про найслабших та найменших!
Що ж стосується третьої маленткої підопічної, то 6-річній Софійці зараз непросто. Та Арояни не панікують: вони готові докласти зусиль аби підтягнути рівень знань та вмінь дівчинки до норми.
— Запитала у Соні, чи ходила вона в садочок, — ділиться своїми педагогічними методами виховання героїня публікації. — Але в її розумінні садочок — це плодові дерева. І коли я розповіла про дошкільний заклад, до якого дівчинка скоро ходитиме щоб спілкуватися з однолітками та весело, цікаво та корисно проводити час, вона так зраділа!
Наразі подружжя героїв статті намагається створити всі умови для повноцінного дитинства своїх підопічних. Балують домашніми смаколиками та здоровою натуральною їжею, читають казки, виводять на прогулянку тощо. А скільки радості отримують дітлахи від басейну, який встановили Валентина та Сергій у дворі! Малеча хлюпочеться в воді, селом доноситься дзвінкий дитячий сміх! Який заполонив собою не лише гостинний будинок Ароянів, а й увесь населений пункт. Адже діти – це завжди щастя. І чужих дітей не буває.
Оксана Ковальова
