Два місяці тому в Охтирському районі з’явився новий благодійний фонд (БФ), діяльність якого, звісно ж, спрямована на підтримку української армії.
Ці невгамовні активістки Биканови
Ми поспілкувалися з засновницею благодійного фонду 27- річною Валерією Бикановою та її мамою — пані Наталією, і розпитали про його роботу.
Отже, чому саме янголи? Лєра каже, що вони асоціюються з помічниками, тому і назва якнайкраще підходить для благодійної організації. До того ж, зараз сила – силенна цих БФ, тому в назву додали ще й локацію, щоб було видно, що фонд функціонує в нашому краї.
— Взагалі, ідея створення благодійного фонду виникла у Сергія Кузьменка, який давно займається волонтерством, — уточнює співрозмовниця. — А я тільки назву придумала, хоч і офіційно — «Янголи Охтирщини» засновниця.
— Для нас це було щось нове і важке, — додає Наталія. — Допомога ж не з неба сиплеться! А потрібно шукати людей, які б ділилися своїми грошима з військовими. На жаль, багато українців зараз розділені на дві категорії: для одних війна вже закінчилася, а для інших вона й не починалася. Люди припиняють донатити, небагато, хто продовжує допомагати і щось перекидає. Я до фонду «Янголи Охтирщини» не маю ніякого відношення, а просто відкрила волонтерську картку для донатів, як звичайна громадянка.
Довіряй, але перевіряй!
Зі слів співрозмовниці, сьогоднішнє волонтерство вже не те, яким воно було на початку війни. Адже тепер воно вимагає більшої відповідальності і ретельності.
— Ми всі вчимося на власних помилках, і з кожним разом проводимо над ними копітку роботу, —ділиться тонкощами своєї діяльності жінка. – Якщо ми збираємо на щось кошти, то купуємо його і передаємо згідно акту прийнятих робіт. Інакше не можна. От, наприклад, телефонує людина і просить про допомогу для військової бригади, в якій служить. Я пояснюю умови, мовляв, потрібен лист від командира частини. Для подальшого звіту. Бо прийде час, коли звітувати доведеться за кожну копійку. А у відповідь — тиша. Співрозмовник відмовляється документувати допомогу. Звісно ж, ми більше з ним не маємо справи.
Історій, коли військові просять зібрати кошти їм на автівку, безліч. А листи від командира готові надати лише одиниці. І тут важливо не потрапити на гачок шахраїв. Адже одне діло — збирати на фронт посилки з продуктами та речами, там ніякого звіту не потрібно. І зовсім інша — збирати гроші на придбання чогось серйозного. Наприклад, транспортного засобу або ж дороговартісних запчастин до нього.
Листи розбрату
— Письмовою заявкою від військової частини ми знімаємо з себе відповідальність, — каже Наталія і говорить, що з загальної кількості тих, хто звернувся до фонду за допомогою, багато відсіюються, лише почувши, що потрібен лист. Люди вводять в оману. І такі випадки не поодинокі.
Наталія розповіла про випадок, коли зателефонував невідомий хлопчина, представився військовим і сказав, що їхній бригаді негайно потрібні кошти на щось важливе для захисту держави. Ще й фотографію себе з побратимом у військовій формі скинув — так би мовити, підтвердив приналежність до захисників.
Та коли жінка попросила в нього відео, той через деякий час надіслав якусь змонтовану пародію, на якій він стоїть немов робот, ще й рухається. Неозброєним оком видно, що то монтаж!
Але Наталія все одно не відступала, бо все ж таки сподівалася на порядність опонента. Попросила, аби той просто зараз увімкнув відеозв’язок, і тут виявилося, що хлопець у цивільному одязі. Копають траншею. Але чомусь на локації тихо.
— Ну так же ж не буває, щоб на фронті була повна тиша!, — обурююється героїня статті. — Зазвичай як говориш з ким небудь звідти, то у телефонній слухавці обов’язково чути вибухи та інші звуки війни. Тому я тактовно пояснила співрозмовнику, що не допомагатиму йому, бо не впевнена в правдивості його слів.
У кожного своє «важко»
Зі слів Наталії, своєю волонтерською діяльністю вона займається здебільшого прямо з дому і вирішуючи питання в телефонному режимі.
—Моя мама, коли чує як я скаржуся на життя і кажу, що мені важко, кричить, щоб вона і слова такого від мене ніколи не чула!, — розповідає жінка. — Бо моє «важко» — це сидіти в кріслі з телефоном, а комусь важко — це дійсно важко! От наприклад, родині моєї сестри довелося стільки всього пережити, що мені й рота відкривати про себе соромно! Вони пережили окупацію, ховаючи в колючому терені двох дітей від росіян. Сестру змусили рити для себе могилу на цвинтарі, а зятя побили до напівсмерті. Зараз у них вже все добре. Волонтери вивезли племінників з- під Куп’янська до Харкова, вони почали жити з чистого аркуша. Не прогуляли на «гойдалках» гроші ВПО, а пішли купили собі одягу, якихось продуктів для початку. Економлять. А їхні батьки, моя сестра з чоловіком, залишилися в селі. Там усього 5 сімей, а окрім них є ще й військові: хто ними опікуватиметься?! Влітку хоча б яблучко можна з дерева зірвати та води з річки набрати. А взимку що захисникам робити? Сестра ж пере форму хлопцям та їсти щось зварить. Все ж неабияка допомога!
Тубуси
Наталія Биканова переймається тим, що багато людей зараз стали злими. Тому й намагається за можливості зробити їх хоча б трішки щасливішими. На момент підготовки матеріалу співрозмовниця очікувала на розмальовані місцевими художниками тубуси для продажу на аукціоні. І щоб ці тубуси були не порожніми, жінка вирішила наповнити циліндри цукерками або ж покласти туди український прапор. Дійсно, креативно та незвично, а головне – настрій підніме точно! Купив тубус, а там ще й цукерки. І на душі стане світліше.
Оксана Ковальова
