Багато (сподіваюся, що більшість) українців ледь не щодня переймаються війною, намагаються допомогти нашим військовим. Дехто робить пожертви, навіть маленькі, які разом взято становлять помітну допомогу. Інші збирають гуманітарну допомогу і дехто везе допомогу прямо на фронт.
Між часом, буває таке, що самі військові помічають начебто розрив між “там” і “тут”, між фронтом-передовою, і тилом. Звісно, що це зовсім різна обстановка, в певному відношенні. На фронті стріляють, бомблять, наші захисники гинуть і калічаться. В тилу, в містах віддалених від фронту, хоча часом також лунають вибухи, чимало людей сидять по кафе і ресторанах, розважаються.
Насправді, у важливому розумінні фронт і тил одне ціле. Військові ж звідкись беруться і взялися, вступили в ЗСУ і поїхали на фронт, наприклад. Із фронту повертаються волонтери, військові у відпустки, що рідко даються, але бувають. Головне, що об’єднує фронт з тилом це те, як ми діємо, як ми робимо те, чим ми займаємось. У нас такі підходи, таке ставлення, що по всій Україні приблизно відтворене на фронті. Підходи, ставлення людей, як ми працюємо, що допускається, як ми думаємо і що робимо, все те, до чого ми звикли всі роки після відновленняя Незалежності, все це так само спрацьовує і на фронті.
Україна на фронті і не на фронті — це одне явище, бо робиться тими самими людьми, нами. Не має “фронту” і “тилу” стосовно того що у нас, в українців, у голові. Ті самі люди, які керували державою в мирний час, зараз намагаються справитись із завданнями, яких поставила нам усім війна. Ті самі підходи, що застосовувалися в мирний час, і зараз домінують у воєнний час. З відповідними результатами.
Як державні органи ведуть цю війну, наприклад, це так само, як державою керували останні десятки років. Та ж корупція до якої ми звикли (!), панує і щодо Збройних сил України і вже мільярди і мільярди вкрадених у наших військових гривень — а це, очевидно, верхівка айсберґу — знайдено в кишечнику міністерства оборони.
Коли на війну держава не спромоглася за два роки забезпечити наших військових навіть мінімальною кількістю дешевих дронів-камікадзе, то це лиш відзеркалення неспроможності держави побудувати за чверть століття нормальну, процвітаючу, хоча б елементарно багату країну. На війні ми поки що так-сяк витримуємо, надмірно високою ціною і героїзмом наших військових, проти навали ворогів-росіян, але як буде далі — важко прогнозувати.
Усі майже безкінченні недоліки мирного часу відразу поширилися на війну. Крадуть. У наших військових. Під час війни. І чекаємо місяцями, і довше, аби покарали винних з міністерства оборони. Заступник колишнього міністра оборони Резнікова В’ячеслав Шаповалов пішов у відставку ще рік тому через зловживання, але ще навіть не засуджений. Система своїх уберігає, як може. Сам Резніков пішов у заслужену відставку і гуляє на волі.
Всюдисуща корупція плавно перейшла у військову сферу, точніше, виявилась і “на фронті”. Таким чином водночас ми можемо програти війну і нас чекає програш миру. Коли і чим закінчиться війна не відомо, але поки-що нічого не змінилось у тому як ми живемо і працюємо відносно беззаконня і корупції, розкрадання посадовими особами. Це і є програшний мир. Бо навіть якщо уявити звільнення усіх окупованих територій, то жити далі у вщент корумпованій, хронічно бідній і відсталій країні означатиме програти.
Не програти мир означає наведення порядку. Ми всі, начебто, знаємо, що потрібно. Мусить правити диктатура не чиновників і олігархів, а Закону — один закон для всіх, це і є принцип “верховенство права”. Мусить бути свобода слова, коли Служба безпеки України не витрачає величезні ресурси на стеження за приватним життям журналістів. Мусить бути свобода підприємництва, коли ті, хто створюють робочі місця і сплачують податки — працюють згідно простих, зрозумілих і справедливих правил, а не піддаються “маскі шоу” і рекетерським вимогам податкової системи, що створив сумнозвісний Азіров.
Ми всі знаємо, що таке порядок, ми лиш спорадично і тимчасово проявляємо амнезію. Наприклад, часто чується: “Краде, але щось робить”, гасло що особливо повторюється на Сумщині. Ви скажете так само, як говорите про декотрих ваших мерів, теж саме військовим: “Ну, міністерство оборони поставило вам неякісну форму, що не можна носити коли холодно, тим самим вкравши десь мільярд гривень … але вони щось роблять” або “Яйця одне за 17 гривень, так, було таке … але щось роблять”?
Головне для наведення порядку — це усвідомлення крайної необхідності і дотримання простих позицій, хоча вони можуть і здававтись нововведенням, представляти кардинальні зміни у тому, як ми думаємо і як ставимось до того, що відбувається навколо нас. Головне, це принципова позиція,що не підлягає сумніву, навіть дискусії: корупція мусить припинитись, жодного милосердя до зрадників і крадіїв, почати хоча б із цього. Тоді позиція автоматично перетворюється в дію.
Не треба завжди далеко дивитись, до Печерських пагорбів столиці, наприклад. В Охтирці вже півтора років судять такого Олександра Курпіля, який звинувачується у державній зраді. Громадський рух “Чесно” ввів Курпіля, депутата районної ради, до “Реєстру зрадників” за “Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану”. Він звинувачується у тому, що поширював заклики до зміни кордонів України, допомагав російським солдатам із продуктами, показував маршрути, супроводжував їх.
Я знаю Курпіля, який ніколи не приховував свою проросійську позицію. Він був членом партії “Наш край”, яку створили члени партії Регіонів. “Наш край” на Сумщині очолював Андрій Деркач, відомий агент кремля, який втік до росії. Але чомусь український суд ніяк не може засудити Курпіля. Як таке може бути? Зрадник мусить сидіти в тюрмі. Із таких окремих випадків, як з Курпілем і формується Порядок.
Я кілька днів тому повернувся, черговий раз, із фронту. Військові очікують на елементарне наведення порядку, бо ціна корупції, безпорядків до яких ми звикли … це їхні життя. Саме через війну ми мусимо якомога скоріше навести порядок в державі. Саме через війну і через наших військових ми мусимо відкунити, впевнено і чітко, заклики “не на часі”.
Час — це сьогодні. Аби виграти війну ми мусимо виграти мир. Вже зараз.
Іван Лозовий
