До редакції газети “Ворскла”звернулися земляки, які займаються волонтерською діяльністю і поскаржилися на те, що їм перешкоджають керівники медзакладів, створюючи перепони на шляху до пацієнтів – воїнів, яким вони хочуть допомогти. Чому так відбувається – про це наша сьогоднішня публікація.
Бути корисними
Для жінок, які звернулися до нас, волонтерство – це не просто спосіб допомогти захисникам, а й – самореалізація, яка є життєво важливою для них.
— Ми — пенсіонерки. Наші діти та онуки після повномасштабного вторгнення роз’їхалися хто куди, а ми самі залишилися тут на прикордонні, — розповідає пані Надія. – Самотність вбиває. Нам вкрай потрібно про когось турбуватися. І ця турбота змушує вранці підніматися з ліжка та щось робити. Ми хочемо бути комусь потрібними, а військовослужбовці цієї допомоги потребують. Із самого початку війни ми з однодумцями збирали кошти на підтримку воїнів, а також – власноруч готували для них їжу, плели сітки та шкарпетки тощо. Нашу допомогу з радістю і вдячністю приймали.
А зараз нас перестали пускати в лікарні, де проходять лікування поранені бійці. Нас цураються та навіть на поріг не пускають! А ми ж не вороги. Ми — помічники. Все готуємо з любов’ю, старанно, вкладаємо останні копійки, сили та душу. Невже керівництво медичних закладів нам не довіряє та думає, що ми можемо нашкодити військовим, які нас захищають?
Вислухали ми і думку воїна Василя Статівки, який неодноразово перебував у лікарнях та госпіталях після отриманих поранень.
— Особисто я дуже радий, що є люди, які щиро турбуються про нас, — висловлює власну позицію співрозмовник. — Я на війні з перших днів повномасштабного вторгнення, тож з впевненістю кажу, що допомога волонтерів — це суттєво і потрібно. І патріотично. Тому громадян, які займалися волонтерською діяльністю, поважали та всюди чекали. Принаймі, на початку так було. А зараз вже все інакше. Останнім часом тих, хто щиросердечно та безкорисно допомагає воїнам, стає все менше і менше. І це люди, які борються з системою, яка їм перешкоджає. А мені так і хочеться сказати: «Краще б не заважали волонтерам!».
Нещодавно я проходив лікування на Житомирщині. Окрім мене там були ще й інші поранені бійці. І вже там ми помітили упереджене ставлення медиків до волонтерів.
А в Сумах ситуація ще гірша! Там від тих волонтерів взагалі женуть з лікарні!
Розумію, що це керівництво медзакладу таким чином перестраховується від ворогів, які видають себе за добродіїв. Ще не висохла, як то кажуть, банка того меду з вибухівкою, яку передав на блокпост у Луганській області місцевий мешканець.
Тому обережність має бути, безумовно. І де гарантія, що нашкодити хлопцям не може якась медсестра або санітарка? Чому тільки до волонтерів така недовіра? Можна хоча б перевірених волонтерів не проганяти! Є жіночки, які займаються цією доброю справою три роки, і всі їх вже добре знають. Звісно ж, їм дуже образлива така втрата довіри до них.
У лікарні
Аби розставити всі крапки над «і», ми звернулися за коментарями до медичного директора КНП Охтирської міськради «Охтирська центральна районна лікарня» Віти Хоруженко.
Зі слів Віти Вікторовни, на рівні керівництва медичного закладу вони намагаються огородити військовослужбовців від небажаних наслідків турботи небайдужих громадян.
— Та й взагалі – відгородити від сторонніх осіб, щоб наші пацієнти не мали з ними тісного контакту. Порушувати режим, встановлений у лікарні, ніхто нікому не дозволяє. До того ж, інформація про перебування в нашому закладі військовослужбовців – конфіденційна. Не для сторонніх очей.
—Ми забезпечуємо своїх хворих усім необхідним, вони ні в чому не мають потреби, – каже співрозмовниця. – А вже коли виписуються з лікарні і виходять за межі території – їхнє повне право спілкуватися з ким завгодно і роздавати свої контакти волонтерам та іншим людям. Ще раз повторююся, що потрібно з великою обережністю ставитися до цього.
На війні
Вислухали ми й думку тих, кому безпосередньо готується ця волонтерська допомога.
— Командир не дозволяв брати нічого у волонтерів, — розповідає воїн, з яким ми поспілкувалися під час підготовки матеріалу. — Адже з Главку постійно приходили повідомлення про випадки отруєння бійців водою та їжею, принесеними волонтерами. Навіть з військової частини були повідомлення про отруєння солдатів, які проходять строкову службу. Тому і там заборонені ці волонтерські передачки.
— Що ж стосується Нацгвардії, де я проходжу службу, то там цілком достойне забезпечення, — доповнює його розповідь чоловік, який несе службу в 5 км від Охтирки. — Годують навіть тих, хто приїздить на роботу з дому! Все офіційно, ще й перевірки часто – чи всі всім забезпечені. Тож, ніяка волонтерська допомога там точно не потрібна.
Кому довіряють?
Зі слів медичного директора Охтирської лікарні, в разі потреби їхнє керівництво взаємодіє не з волонтерами, а лише з державною установою – соціальним захистом. Працівники заздалегідь телефонують до них і домовляються про зустріч. Співпраця з державною установою гарантує безпеку.
На запитання чи відчуває лікарня дефіцит кадрів, Віта Вікторівна відповіла, що так, нестача штату фіксується, але основний склад є, тож справляються силами наявних працівників.
Що ж, ми щиро сподіваємося, що в цьому матеріалі кожен зацікавлений у проблемі знайде відповіді на свої запитання, і разом дійдуть до спільного знаменнику. Врешті-решт, наша основна мета – допомогти тим, хто нас захищає, а значить, діяти потрібно в межах установленого порядку, навіть якщо це йде і врозріз з чиєюсь суб’єктивною думкою.
Оксана Ковальова
