— Гей, нумо, косарі! Хоч не рано почали, та багато утяли! — почулося здалеку, з боку бадьорого дідуся, що вправно орудував серпом, дожинаючи копу. Чомусь у голові зразу озвалося Шевченківське: “Та, щоб дожать до ланового, ще копу дожинать пішла”
Підійшов ближче.
Ого! Та це ж мій тато — Борис Пасюга, колишній редактор «Ворскли» і, так би мовити, діючий її журналіст, особливо коли треба щось підчитати, підверстати, або навіть видати під моїм ім’ям. Така вже у нас родинна традиція — творчість без вихідних.
— Чим займаєтесь, тату? — питаю, хоча й так видно, що не бур’яни палить.
— Та от, — відповідає, витираючи піт з лоба, — вирішив згадати, як воно журналісту змінювати професію. Думаю, трохи на хліб зароблю — не ж собі, а на ювілей “Ворскли”. Бо журналістська праця — зовсім не хлібна, а 95 років рідному виданню — це ж не жарт, треба зустріти достойно: з духмяним хлібом, словом і, може, навіть з піснею.
Соромно стало за свою бездіяльність — бо що я? Сиджу собі, розмірковую, каву п’ю, а тут, бач, редактор, хоч й колишній, у полі. Тож швиденько вирушив до Ворскли-річки, щоб у її прохолодних хвилях хоч трохи остудити свою совість і вкотре почудуватися: оце ж яка міць у старих журналістів! Якби не газетярська нива, могли б і поле засіяти, і на молотарку, і на сцену — все в одному флаконі (не в тому, що під редакційним столом), тобто, все в одній особі.
Аж тут, як на зло, насунулася хмара. Небо загриміло так, ніби й воно готується до ювілею — голосно і з пафосом. Пора було тікати додому. Лан уже був дожатий, стерня парувала хлібним духом вчасно зібраного збіжжя, а у повітрі пахло дощем, грозою, і трохи — новим номером “Ворскли”.
Вітер затанцював у кронах, листя зашелестіло, мов шепотіло якісь редакційні таємниці. Перша блискавка розітнула небо. І ось дощ хлюпнув звідти, рясний, теплий, як рукопис, який вчасно встиг на верстку.
Грім прогуркотів, як старий друкарський верстат, що ще пам’ятає перші шпальти “Ворскли”. Ну добре, не такий старий, а той, що ним керував Олександр Бриль в перервах між змаганнями з волейболу.
А вдома, у тещиній хаті, на мене вже чекало нарізане холодне сало, трохи хліба з хрускотом польової стерні, та ще щось холодне в запотілій пляшці. Мабуть, березовий сік. Буду куштувати — за 95 років «Ворсклі», за кожну її сторінку, за кожного читача.
А гроза тим часом тихенько відкотилася за обрій, залишивши по собі свіжість і відчуття, ніби ось-ось народиться новий вірш… або щонайменше — хороша передовиця до 95-річчя «Ворскли». Встигну. Це ж 12 серпня.
Дивіться відео на нашому Ютуб-каналі та підписуйтеся на нього, щоб не прогавити ювілей “Ворскли”.
Олексій Пасюга
Відео Наталії Пасюги
#ТатоКоситьСинРепостить #ГазетаВорскла #Ворскла95 #ВорсклаЮвілей #ОлексійПасюга
#БорисПасюга #ЖурналістикаЗГумором #РодиннаГазета #ВеликаПисарівка #Сумщина
#МісцеваГазета #УкраїнськаПреса #ЮвілейВорскли #Ворскла2025 #Газета95Років
#РедакторВПолі #ВорсклаOnline #ЖурналістськаНива #ЖурналістиВорскли
#ГазетаПідДощем #СерпомДоЮвілею #ЗгуморомПроГазету
