“До цього дня я називала себе помєщіцею, бо жила сама на околиці під Деснянсько – Старогутським парком’ – каже співрозмовниця. – А після того як росіяни вбили хлопців, яких я знала, бо деякі – тутешні, боюся тут жити.
Жінку звуть Оксана Ковальова, як і мене. Вона – рідна сестра мого колишнього чоловіка, який народився в селі Стара Гута. Отже, ми там неодноразово бували, і все своє дозвілля проводили в Деснянсько – Старогутському парку: милувалися краєвидами, збирали клюкву.
До Старої Гути діставалися через село Голубівка. На тому шляху і були розстріляні українські лісники.
Зараз, під час війни, щодня відбуваються трагічні події в Україні. Але якщо вони пов’язані з місцями, які тобі добре знайомі і які асоціювалися лише з позитивом – це відчувається якось по – особливому.
Оксана розповідає, що таких гучних довготривалих обстрілів, як того злощасного дня, в них не було з початку війни.
41- річна жінка, яка має інвалідність, мешкає сама на пів села, адже всі виїхали. І якщо раніше вона називала себе ” помєщіцею “, бо всі гриби та ягоди – її, вся трава та сіно – теж! То тепер Оксана не знає, куди себе діти від переживань: вона самотня, їхати нікуди.
” Гатили так, що я стояла навколішки, закривши голову руками та молилася Богу, аби залишитися живою, – згадує співрозмовниця ті страшні обстріли. – В моїй старенькій хаті немає підвалу, все ходило ходуном, здригалося і здавалося, що будинок ось – ось впаде немов картковий”.
Незабаром Оксана дізналася про вбитих лісників. Вона мені телефоном розповідала про кожного з них, адже всіх знала. Плакала, трусилася, згадувала якісь моменти з дитинства та юності.
І раз по раз співрозмовниця перепитувала сама себе: невже це взагалі можливо?!!!. Такі хлопці хороші були! На жаль, війна не ділить людей на хороших і не хороших…. Рідним – співчуття та сил витримати всі випробування непоправними втратами…
Оксана КОВАЛЬОВА
Наймолодшому із загиблих, Олександрові Глущенку, був 31 рік, найстаршому, Андрію Михайленку — 50 років.
Інші працівники лісгоспу були віком від 33 до 48 років. Всі вони загинули під час виконання своїх обов’язків в той час, коли їхали в службовому бусіку.
“Раніше була інформація, що це був артобстріл, але це не так. Зайшла ворожа ДРГ (диверсі́йно-розві́дувальна гру́па — підрозділ спеціального призначення, що використовується для розвідки та диверсій) яка впритул розстріляла наших співробітників”, – розповів в коментарі для ТСН.ua керівник філії “Свеське лісове господарство” Олег Закусило.
“Поїхали в шістьох, щоб швидше виконати завдання. Від військових було отримано дозвіл на проїзд та роботу. Спочатку ДРГ почала обстрілювати село, лісівники це почули та вирішили виїхати з того місця, де перебували. На лісовій дорозі, як виявилось, була засідка ДРГ, яка їх і розстріляла”, – продовжує розповідати Олег Закусило.
Трагічність ситуації полягає і в тому, що росіяни навмисно не давали забрати тіла загиблих півтори доби.”Над місцем розстрілу літав дрон, не було можливості забрати тіла наших колег”, – сказав Олег Закусило.
