Ми схиляємо голови в глибокій шані, згадуючи нашого захисника Каніщева Дмитра Васильовича, 1978 року народження, який віддав своє життя заради України.
Дмитро народився у Воркуті. У середині 80-х батьки переїхали до Харкова. Там він закінчив школу, навчався в військовому училищі, потім працював.
Але в його серці завжди було особливе місце для Кириківки — батьківщини його предків. Це місце було для нього близьким і рідним, куди він часто приїжджав до родичів на гостину.
Як згадує його двоюрідна сестра Олена:
«Дмитро тут, у Кириківці, і виріс. Батьки його стали привозити з далекої Воркути, щойно йому виповнилося років зо два. Так що він тут був, як свій, ходив і в дитсадок, всі ми його тут нянькували у селищі, серед наших місцевих він мав багато друзів. Коли я навчалася в Харкові, то проживала в родині Дмитра. Пам’ятаю, що брат з дитинства мріяв бути військовим. А коли я служила на аеродромі, то привозила йому різні атрибути: портупею, значки, пілотку, а він радів. Він був таким собі добрячком, спокійним, тихим, любив готувати різні страви. Коли приїжджав у гості, то завжди допомагав по господарству».
На жаль, його мрія бути військовим залишилася в минулому. Працював на різних роботах, їздив на заробітки в інші міста.
Саме у Кириківці він зустрів свою долю — місцеву дівчину Олену, з якою пов’язав своє життя. Згодом у молодих народився син Владислав.
ВЕЛИКА ДУША ТА НЕЗЛАМНИЙ ДУХ
Дмитро був людиною з великим серцем. Він цінував дружбу та людські стосунки, любив людей, із якими працював і був поруч, завжди підтримував їх, і саме тому його поважали та любили всі, хто його знав.
Коли над нашою країною нависла загроза, Дмитро, як справжній патріот, без роздумів став до лав Збройних сил України, щоб боронити рідну землю.
Свій військовий обов’язок він виконував на одному з найгарячіших напрямків — Бахмутському. Неодноразово потрапляючи у різні небезпечні ситуації під час виконання бойових завдань, він демонстрував незламну мужність і вірність присязі.
В одному з запеклих боїв Дмитро отримав жахливі поранення: втратив верхню кінцівку, його внутрішні органі зазнали тяжкого травмування, тіло було нашпиговане осколками від розриву боєзаряду. У шпиталі, де лікувався Дмитро, медикам ледь не щодня доводилося їх витягати, аби полегшити його стан.
Дружина Олена була його незмінною підтримкою, не залишала Дмитра з його болем, підтримувала його весь час і морально, і фізично. На превеликий жаль, травма голови і контузія, отримані під час бою, спровокували невиліковну хворобу, яка й обірвала життя героя.
ГІРКОТА ВТРАТИ ТА ГЕРОЇЧНЕ ПРОЩАННЯ
Смерть Дмитра Каніщева стала найбільш болючішою і невимовно гіркою втратою, особливо для його родини.
Невимовного трагізму додає і дата: 27 листопада — День народження Дмитра, а вже 28 листопада його не стало. Ця гірка символіка назавжди залишиться в пам’яті його близьких.
Для батьків втрата Дмитра була нестерпним горем.
Мама, тримаючись на силі волі, змогла приїхати, щоб провести сина в останню путь. Вона стояла біля труни, накритої Прапором, а її обличчя було виснаженим — наче всі сльози вже висохли всередині, лише дивилася на сина, зберігаючи в пам’яті його останній образ, поки навколо лунали слова прощання.
На жаль, для батька звістка про смерть Дмитра стала ударом, що підірвав його останні сили. Через слабке здоров’я він фізично не зміг витримати цієї присутності.
Поховали Дмитра Васильовича як справжнього воїна — з усіма військовими почестями. Багато людей прийшли попрощатися і подякувати йому за захист, засвідчуючи свою глибоку повагу до його подвигу.
Каніщев Дмитро Васильович — це приклад незламної волі, синівської любові до Батьківщини та жертовності. Його ім’я навіки вписане в історію нашої боротьби.
Слава Герою! Вічна йому пам’ять!
Олена ТЯГЛЕНКО
