02.06.2024

1343

Новини

Пів століття і два роки — стаж служіння людям

Ось і завершив свою медичну практику Володимир Іванович Іванов, лікар-терапевт Комунального некомерційного підприємства (КНП) «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Кириківської селищної ради Охтирського району. Все його трудове життя (а це 52 роки) – це служіння людям і нескінченна відданість обраній ним справі: збереженню здоров’я своїх пацієнтів.

У 1971 році Володимир Іванович закінчив лікувальний факультет Донецького медичного університету й був направлений у м. Суми, де через облздороввідділ його призначили на роботу лікарем-терапевтом у Кириківську лікарню. І з тих пір Володимир Іванович не зраджував своїй обраній професії. Спочатку був терапевтом, а потім пройшов спеціалізацію лікаря-рентгенолога і п’ятнадцять років життя віддав цій справі.

У віці 50 років оформився на заслужений відпочинок, але хіба міг Володимир Іванович всидіти на пенсії вдома?! Звичайно, що ні, бо звик жити і працювати заради людей, тому продовжив діяльність дільничним терапевтом. За багато років лікар добре вивчив усіх своїх пацієнтів, знав не тільки їхні історії хвороби, а й звички, й уподобання.

«Починав я працювати в тих умовах, коли ще не було автомобілів «швидкої допомоги», тож на виклики хворих вирушав пішки і зі своєю валізкою з медикаментами. У кожному селі налічувалося приблизно по півтори тисячі жителів, у самому ж сел. Кириківці – значно більше. Лише на цукровому заводі працювало близько тисячі людей, – згадує лікар. – У сезон, коли починалося виробництво цукру, ми обслуговували до 700 чоловік. При заводі працював «Здравпункт», де чотири медичні працівники надавали працівникам заводу свої професійні послуги. У селах були дільничні лікарні, куди ми направляли своїх хворих на лікування. На жаль, із часом ті лікарні закрили. Сьогодні, у зв’язку з медичною реформою, пацієнтам, звичайно, стало не так зручно, адже після прийому ми направляємо їх до лікарні в міста Охтирку або Суми. Для того, щоб пролікуватися, хворих записують у чергу, якої інколи доводиться чекати тривалий час», – розповідає Володимир Іванович.

На запитання, чи пам’ятає лікар якийсь особливий випадок у своїй практиці, відповів, що свої виклики пам’ятає всі до одного, за кожним із них – своя історія хвороби пацієнта. Але все це – здоров’я і життя людини.

У медичній практиці, за словами лікаря, під час огляду хворих, бували різні ситуації. І навіть мали місце такі, коли лікарю важко було встановити діагноз хворого. Але тоді він направляв їх до районних спеціалістів на консультацію і для надання їм спеціалізованої допомоги, ніколи не відмовляли у допомозі.

Володимир Іванов згадує той час, коли тільки-но починав працювати дільничним терапевтом: «Коли прийшов у Кириківську лікарню, у нас у штаті налічувалося шістнадцять чоловік, потім відбувалися скорочення, згодом їх залишилося п’ятеро. Сьогодні у КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» знову така ж кількість працівників. Тож завершив я свою трудову діяльність у такому ж складі працівників, у якому й починав. Мені доводилося працювати рентгенологом і в Великописарівській районній лікарні, на час відпустки колеги. Рентген-апарати тоді були однакові, що в нашій лікарні, що в районній, тож я міг приймати хворих і там.

Тоді у Великій Писарівці рентгенологом працював Олійник Михайло Макарович. Це був мій наставник, старший колега, професіонал своєї справи, якому я дуже вдячний за досвід. Пізніше я працював із молодим спеціалістом, який щойно починав свою трудову діяльність, а нині він досвідчений лікар-рентгенолог – Іван Дмитрович Коноз. Найбільше часу мені довелося працювати з сімейним лікарем-терапевтом, колегою Дмитром Федорович Макаровим, який, до речі, і досі ще в строю. Він, як і я, також має пів столітній досвід роботи. Разом ми вчилися один в одного, радилися, ділилися знаннями, здобутими в інституті і набутими з часом».

Колись давно Володимиру Івановичу здавалося, що він відпрацює у Кириківці три роки, та й поїде до себе на батьківщину, але воно не так склалося, як гадалося. «Тут таке місце красиве, мені дуже сподобалося, особливо розкішні каштани на території заводу, вони кому завгодно западуть у душу. З роками людина обростає друзями, добрими знайомими, пускає коріння на новому місці, облаштовується, і все навкруги стає таким рідним і таким дорогим. Так було і зі мною, – говорить Володимир Іванович. – Тут, у чужому краї, який згодом став моїм, пройшли найкращі роки. У Кириківці ми з дружиною Галиною Тимофіївною прожили щасливе життя, народили й виховали сина й доньку. На жаль, дружини, яка була моєю супутницею і порадницею в житті, вже немає одинадцять років».

На запитання, чи не жалкує Володимир Іванович про те, що колись, більше ніж пів століття тому, обрав професію лікаря, все життя віддавався праці, а нині вже прозвучала його лебедина пісня, відповів: «Ні, це все – моє. Не пожалкував ані на мить. У мене тато Іван Павлович також усе життя працював лікарем-стоматологом на Донбасі, тож ще змалечку я був знайомий із цією професією, виховувався на його розповідях про медицину. Буду трішки сумувати за всіма. Я вдячний колективу, з яким працював усе життя, за роки, проведені разом, за розуміння, підтримку. Найбільше жалкуватиму про те, що мені не буде їх усіх вистачати», – говорить лікар.

Для Володимира Івановича починається дивовижний час, коли він зможе сповна насолодитися життям і нікуди не поспішати. Пенсія – це не привід засмучуватися, адже це той період, коли можна, нарешті, присвятити трохи часу собі, своїм бажанням і життєвим перевагам.

Керівник КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Кириківської селищної ради Катерина Лихман і весь колектив закладу низько кланяються Володимиру Івановичу за роки, проведені разом, за його професіоналізм, відданість своїй справі і бажають йому міцного здоров’я, родинного тепла і затишку, поваги від людей, а головне – мирного неба над головою.
Олена ТЯГЛЕНКО