Днями охтирський поет Григорій Комісаров презентував свою нову поетичну збірку, написану переважно у перший рік повномасштабної війни Росії проти України. Привітати його з цією непересічною подією до Міського центру культури і дозвілля «Кнєжа» прийшли як члени клубу любителів мистецтв «Сокіл», відкрите засідання якого й проводилося цього дня, його друзі, знайомі, інші поціновувачі поезії, так і ті, хто міг цього дня відпочивати від напруженого робочого тижня, а то й відзначати своє професійне свято.
Мова, якщо говорити про останніх, йде передусім, про Охтирського міського голову Павла Кузьменка та головну редакторку сумського видавництва «Еллада» Інну Щербину. Приміром, Інна Вікторівна прибула цього суботнього дня до Охтирки, щоб особисто привітати Григорія Комісарова з непересічною подією в його житті – презентацією поетичної збірки «Ми є. Ми вічно в світі будем», до створення якої вона, зі свого боку, є причетною. І на яку прибула попри своє професійне свято – День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження, що відзначалося цього дня…
Свято поезії,пісні і… вітань
Розпочалася ж презентація з пісні «Батьківська земля моя» у виконанні Івана Кандаурова. За словами співака, саме ця пісня на слова Григорія Комісарова та музику Руслани Лісової отримала перемогу на Всеукраїнському фестивалі «Боромля-2007». Власне, пісні на слова Григорія Комісарова супроводжували усе свято: крім Івана Кандаурова, який згодом ще виходив нас сцену, пролунали пісні у виконанні відомої охтирської бандуристки, викладачки Охтирської дитячої музичної школи ім. П.С. Білинника Антоніни Теслі та Заслуженого артиста естрадного мистецтва України Мар’яна Пуляка. Щоправда, Антоніна Тесля виконала пісню «Лиш раз доводиться нам жити» на музику тієї таки Руслани Лісової, яка за її словами, багато років лунала ледь не в кожному концерті, хоча її співпраця з Григорієм Комісаровим теж є доволі плідною, й саме вона першою поклала на музику один із віршів поета. Що ж до Мар’яна Пуляка, він виконав «Пісню про Охтирку» та «Мамину пісню», до яких написав музику. А ще співак коротко, трьома словами охарактеризував Григорія Комісарова, з яким співпрацює з 2009 року та разом з яким встиг написати 36 пісень: «Талановитий. Простий. Скромний».
Власне теплих, добрих, щирих слів на адресу «винуватця» свята – людини, для якої ці якості є, безперечно, найголовнішими, цього дня пролунало ой як багато. Адже кожному було що сказати і що побажати Григорію Григоровичу. Як, у першу чергу, ведучій заходу, очільниці клубу любителів мистецтв «Сокіл» Світлані Корнієнко, членом якого ось уже 17 років з першого дня заснування є Григорій Комісаров. Наразі – єдиним з чоловіків.
Зважаючи на те, що трохи більш як пів року тому у газеті «Ворскла» вийшла доволі таки розлога публікація про поета, навряд чи є сенс повторюватись, детально розповідати про поета та його творчість. Однак, дещо трішки хотілося б нагадати читачам…
Від «Канви життя» до «Буквознайки…»
Отож, збірка поезій «Ми є, і вічно в світі будем!» є загалом восьмою у творчому доробку самобутнього поета з міста-героя. А ще – архітектора з 30-річним досвідом керівництва своєю галуззю на Охтирщині та художника. З часу виходу його першої поетичної збірки під назвою «На канві життя» пройшло уже більше як два десятки років, й за цей час світ побачили, серед інших, навіть дві збірки поезії та загадок для дітей. Одна з них – «Вишиваночки барвисті», вийшла у 2016 році, а ось виходу іншої – «Буквознайки від бабусі» в одному зі столичних видавництв, завадила повномасштабна війна Росії проти України. Проте, навіть у такий складний час її авторові таки вдалося втілити свої мрію у життя: ця збірка вийшла у сумській «Елладі» влітку 2023-го року. Й хоча «Буквознайка для бабусі» є, передусім, дитячою збіркою, її ніяк не назвеш такою, що не на часі. Бо ж чимало українських дітей та онуків можуть наразі лише мріяти про звичне навчання за шкільними партами та учителя в класі, повернення до рідних домівок, а то й до тата з мамою. Тож «Поетичний бронежилет для дитячої психіки», як називає «Буквознайку…» сам її автор (у ній бабуся проводить екскурсію онукам по алфавіту й розповідає їм про кожну букву), є особливо актуальним під час війни.
«Ми є. Ми вічно в світі будем»
А ось першими читачами не менш як половини віршів, що увійшли до збірки воєнної поезії Григорія Комісарова «Ми є. Ми вічно в світі будем», є шанувальники Охтирської міськрайонної газети «Прапор перемоги», яка 11 червня могла б відзначати своє 107-річчя. Проте, уже майже півтора року як найстаріше друковане видання Сумщини не виходить й не має перспектив на своє відновлення, що хотілося багатьом читачам газети (приміром, з проханням підтримати «Прапор перемоги» звернувся до міського голови під час презентації охтирчанин Валентин Солошенко – друг поета, з яким упродовж чверті століття організував чимало творчих заходів, а читачам «Ворскли» відомий за публікаціями про охтирських льотчиків, із багатьма з якими йому довелось свого часу проходити військову службу в Охтирському авіаційному полку). Однак, в історії колишньої «районки» безперечно залишиться рубрика «Вірші. Написані війною», а разом з нею й поезія Григорія Комісарова на шпальтах усіх 38 номерів газети, що вийшли у 2022-го році під час повномасштабної війни. Віршів гострих, злободенних, часом саркастичних, що пронизані зневагою і ненавистю до ворога та, водночас, любов’ю і шаною до України та її захисників. Віршів, які автор нерідко писав під звуки сирен і бомбардувань та світло ліхтарика. Ця поезія допомагала підтримати моральний дух читачів, пережити труднощі та вистояти, не залишаючи жодних сумнівів у Перемозі України («І буде квітнуть Україна, а з нею мати і дитя, ми сильні духом, ми – родина, вкраїнці ми – одна сім’я!») над підступним ворогом, якого у своїх віршованих рядках постійно висміював поет («Міцне слово «паляниця», москалеві як петля, буде довго він учиться його в пеклі промовлять»). Або, як у вірші, що дав назву збірці – його читачі «ПП» побачили 10 листопада 2022 року: «Ми є! Ми вічно в світі будем, хай всі рівняються на нас. Та «братство» руське не забудем, і пеклом будемо для вас!». Чи в поезії, що вийшла 29 грудня 2022 року в останньому номері газети, де йдеться про першу сотню тисяч знищених окупантів: «Москалям в Різдво Христове сотню тисяч принесли, в Кремлі свято ялинкове – привітали як змогли».
Тож, без перебільшення, своєю поезією Григорій Комісаров довів, що друковане слово під час війни, у т.ч. й поетичне, може стати, без перебільшення, зброєю.
Павло Кузьменко: Спочатку має бути імунітет!
Про це йшлося й у вітальному слові Охтирського міського голови, який, нагадавши про свою професію лікаря та основну професію Григорія Комісарова, провів певні асоціації:
Архітектор розуміє, з чого має будуватися суспільство. Українське слово – той будівельний матеріал, який, на жаль, у 20-му столітті Україна втратила… Сьогодні імунітетом від війни є наша автентичність, наша українська мова, українське слово. Це імунітет, що почав зникати за часів Радянського Союзу. При «совєтах» у нас з’явилося бачення колективного імунітету, насправді ж це не те, що нам потрібно… Україну я порівнюю з людським організмом. Жоден ворог, жодна інфекція не проникли б в організм, якби не розуміли, що там є щось схоже з клітиною інфекції. Так і ворог, що спершу почав проникати у наш організм на рівні слова, на рівні імунітету.
Ту роботу, яку робить Григорій Григорович під час війни, треба показувати у кожній школі, кожному класі… Ворог здебільшого наступає на ті регіони, де немає такого імунітету, немає українського слова, мови. Усі пам’ятають перші дні повномасштабної війни, коли люди зрозуміли, що без полуниці і паляниці нам не перемогти…
Ми повинні усвідомити самі і передати цей імунітет іншим громадам, адже там, де є українське слово, ворогу робити нічого. Щоб хто не говорив про захоплення нових країн, скажу одне: якщо немає спільної мови, ворог довго не протримається, навіть якщо йому вдасться щось захопити. Там йому робити нічого.
Спочатку має бути імунітет, а потім антибіотики, скальпель і т.і. Під цим я розумію зброю, захисників… І про це не слід нікому забувати…
Григорій Комісаров: Для мене усі вірші однакові, я їх виносив серцем!
Так відповів Григорій Комісаров, коли йому запропонували почитати його вірші з нової збірки. Узагалі ж то, доволі «плодовитий» поет під час свого виступу був не надто багатослівним:
Я щасливий тим, що народився у селі, в якому народився поет Платон Воронько, з яким був знайомим і часто зустрічався. Щасливий тим, що маю друзів, таких як ви. Щасливий своїм «селом, де хата білолиця, де вперше я вдихнув життя, я зву його моя столиця, Чернеччина свята моя».
Що ж до поезії, яка увійшла до збірки, народжувалася вона під час війни кожну хвилину:
Увійшов у погреб, а там – проросла картопля. Вона як людина хоче жити, чекає весни, а не пострілів джавелінів. Як про це не написати? Почув, як мати розмовляє з донькою про те, що бомба прилетіла у їхню сільську хату й зруйнувала її…
Зізнався поет, що дещо втомився від воєнної тематики, тож переключився на дитячу поезію. І саме зараз він працює над новою дитячою збіркою.
Вітання знайомих, друзів, колег
Як уже згадувалося, на адресу Григорія Комісарова пролунало під час презентації чимало добрих слів, тож хотілося б згадати про деякі з них.
Інна Щербина: Збірки Григорія Комісарова – це вклад у нашу українську ідентичність, у наступні покоління, у наше майбутнє. У нього є дитячі книжки, воєнна тематика, гарна поезія про кохання. Раджу усім їх почитати… Він переконливий. Дуже приємно було з ним працювати.
Ніна Павленко: Людину такої душі знайти важко. Кожна сторінка його поезії, кожне слово, кожна буква – це душа…
Тетяна Акименко: Все на світі починається з любові! Поезія Григорія Комісарова – від любові. Поезію він черпає з охтирської землі і ворсклянської води.
Марина Булах: Григорій Григорович одним з перших підтримав мене в Охтирці після виходу першої збірки. Він чуйна, щира, проста людина. Дуже поважаю Вас як людину і патріота!
Любов Буднянська: Григорій Комісаров – сусід, земляк з Чернеччини, найщиріший друг по перу. «Трудяга» з великої літери. Доброта, щедрість, щирість, ніжність – це про нього… А ще він гарно співає і малює…
Наталія Сафонова: Хочу передати вітання від моєї онуки: «Буквознайка від бабусі» – її улюблена книга».
Віра Лук’янова: Бажаю Вам видати ще не одну збірку. Радуйте й надалі читачів своїми чудовими віршами, які беруть за душу.
Не можна не привести й слова Людмили Новосельської, яка під час повномасштабної війни знаходилася переважно далеко від рідної домівки. Крім вітальних слів вона сказала про те, над чим ми не так часто задумуємося, та, можливо, не цінимо:
Коли в Ірландії у магазині несподівано побачила чорнобривці, накупила розсади і висадила її на веранді. Чорнобривці мене зігрівали! А зараз, коли я в Охтирці, не можу надихатися кріпом. Там його немає, хіба що в польських крамницях зрідка можна натрапити…
Тож, наостанок, хочеться побажати усім українцям якомога швидше повернутися до рідних домівок під мирне українське небо, та приєднатися до численних побажань на адресу поета-земляка, зокрема, й від Світлани Корнієнко: «Щоб якомога швидше пролунала пісня Великої Перемоги на вірші Григорія Комісарова».
Борис ЧИКАЛО
