Великдень – одне з найголовніших християнських свят. Ісус Христос воскрес після розп’яття, тому цей день є символом перемоги життя над смертю, добра над злом. Це свято оновлення. Цьогоріч весь світ, католики і православні, святкували Великдень в один день, 20 квітня. В Україні свято Великодня особливе і дуже родинне. Особливе, тому що війна і ворог постійно влаштовує криваві злочини для мирних людей. Щодо родин – то в багатьох вони розпорошилися по світу, а чоловіки не вдома, а на фронті, на захисті нашої країни, і багато загинуло…
Ось таке свято під час війни. Як бути ? Святкувати чи не святкувати? Свято має бути, бо ми живі. Ісус воскрес – воскресне Україна. Ми повинні зберігати наші родинні традиції, бо вони є нашими оберегами. Паска -є символом життя, яйця – відродження, м’ясо – достатку, масло – Божої благодаті. Зазвичай, українці готуються до Великодня заздалегідь: прибирають у помешканнях, печуть паски, фарбують яйця, готують великодній кошик. А найголовніше – навести лад у своїй душі. Це піст, прощення образ, згадати рідних і подумати про важливе. Добре, якщо комусь вдасться зібратися всією родиною за святковим столом. Та можна підтримувати родинний зв’язок і на відстані, шанувати загиблих, обов’язково вірити в нашу Перемогу і відродження України, зберігати традиції.
ПАСКА
Пекти чи не пекти? Таке питання мене не полишало впродовж передсвяткового тижня. Можна пекти, можна не пекти. Дякувати Богу, зараз не проблема купити яку завгодно паску в магазині, на базарі, у пекарні. Хоча підступний ворог і тут влаштував злочин – вдарив ракетами по випеченим паскам у обласному центрі. Та все одно нас не зламати. Про всяк випадок купила сирну пасочку від пекарні «Левада». Останньою краплею щодо питання «пекти чи не пекти» була репліка однієї жіночки в магазині: « Ну як це не пекти? У нас так заведено споконвіку: і баби пекли, й матері, і ми будемо пекти. Треба ж і дітям, і онукам, і родичам роздати, і на могили своїм рідним понести». Тож і я вирішила пекти.
А по якому ж рецепту? Минулого року пекла навомодні крафіни. А цього разу чомусь захотілося спекти пасочки за рецептом сестрички. Наразі її немає поряд, вона в Німеччині. А рецепт у її кулінарному записнику. Всі продукти є. Замішую тісто в макітрі. Згадую поради своєї матусі. Колись вона мене вчила всім премудростям випічки. Згадується дитинство, коли паски пекли разом бабуся, мама і тітка. По черзі місили тісто, потім випікали в печі, викладали на столі, накривали рушником. А нам, дітлахам обох родин, за щастя було спробувати ту паску, що не вдалася, розламалася. А вона тепла, пахуча, смачнюча… Немає вже ні баби, ні матусі, ні тітки. Та й печі немає. Залишилися тільки спогади.
Тісто підійшло, паски вдалися. Треба ж яйця пофарбувати! Цибулине лушпиння вже настоялося, і буряк пустив сік. Яйця вийшли насичено брунатного та черленого кольорів. Звичайно, по справжньому хотілося зробити писанки, але не маю вдома писачків.
Пам’ятаю колишню майстерку в «Умляндії» від Анни Якимової. То було суцільне задоволення від процесу розписування яєць. Добрі спогади. А вчителька Анна Олексіївна вчить дітей розпису в художній школі. Тож традиції зберігаємо. Від спогадів налаштовується лад у душі. За вікном звучить повітряна тривога. Боже всемогутній, спаси й сохрани нас! Врятуй Україну!
МАГІЯ СВЯТА
Справжня господиня має свій фірмовий рецепт. Дехто пробує нові способи, а інші не змінюють родинних переписів. Запитаємо у людей: у сестер і подруг, які паски печуть чи купують, як готуються до Великодня, з яким настроєм?
Людмила Закутна: «Паски ще в четвер спекла, а в суботу пиріжків трішки спечу. Рецепт моєї паски і мій, і запозичений, трішки осучаснений. Паска вийшла смачна. У доклад до тіста додавала вершків, і масло, а не маргарин, і апельсин. А родзинки, журавлину і цукати на ніч замочила у ромі. Паска – не булочка, це святкова випічка, вона повинна бути насичена особливим смаком і ароматом. Печу і пасок, і пиріжків небагато, бо родина вже не та, що раніше збиралася. Пороздаю дітям і онукам. Настрій не дуже святковий. Тривога не полишає. Бо невідомо, що ті росіяни можуть нам заподіяти. Ніяк не забувається Кривий Ріг і кривава вербна неділя в Сумах. Тому в церкву не піду.
Людмила Фісюкова: «Я після операції, на реабілітації, рртому паску купила. Мені не можна зловживати випічкою, та й чоловікові теж. А на столі паска повинна бути. Великдень це велике свято. Ми не знаємо, скільки нам Господь відміряв віку – живемо сьогоднішнім днем. Настрій несвятковий, та щоб не накручувати себе, займаюся корисними справами, роблю те, що можу, а коли вже вкрай нестерпно, включаю молитву божу, та й слухаю уважно. Відволікає і заспокоює. Читаю книги і мрію про майбутні подорожі. Мені ще два місяці бути на реабілітації. Тож, прийду на вашу виставу аплодувати».
Тетяна Акименко: «Другий рік поспіль печу паски-крафіни. Хотілося спробувати щось нове. Але наступного року бути пекти за своїми перевіреними рецептами. Пиріжки пектиму на Проводи. На Великдень вся моя велика родина не збереться, на жаль. Ми живемо зараз у якомусь підвішеному стані. Але треба жити і вірити».
Світлана Бєлік: «Вирішила спробувати спекти паску у хлібопічці. Але вона не підійшла так як треба. Купила гарненьку пасочку у супермаркеті. На святковому столі повинно бути файно. Раніше я довго не вміла пекти пасок. Та все ж навчилася. Цьогоріч експеримент не вдався. Наступного року буду пекти своїми руками. Треба пекти, бо у підготовці до Великодня, у справі з тістом, у писанках є справжня магія. В житті нічого просто так не відбувається. Я весь час щось роблю, до свята прикрашала свій дім, свою садибу. Захотілося створити святкову атмосферу в домі. Зробила букет із нарцисів, тюльпанів і гіацинтів. Тепер моя кухня пахне квітами, а святковий стіл заслала рушниками і поставила ікони. Так зробити підказала подруга із Луцька підказала, це українські традиції, Напередодні свята була у нашому краєзнавчому музеї, спостерігала за майстеркою розфарбовування писанок. Заняття з дітьми наповнюють енергією. Моя родина за кордоном. Можливо повернуться, коли закінчиться війна».
Коли закінчиться війна? Колись закінчиться. Великдень для нас, українців, це час для надії. Навіть після найтемніших часів приходить світло. Віримо і сподіваємось. І повсякчас дякуємо нашим захисникам.
Валерія Бакуліна
