Увесь світ не те, що був здивований, а був шокований тим, що одна з найбільших армій світу, росії, була зупинена під Києвом, а тоді її перемогли і вигнали з половини тієї території, яку росіянам вдалося захопити швидким “бліцкріґом”. Ми знаємо, що Україна не готувалася до повномасштабного вторгнення. Високі посадові особи і чимало звичайних громадян не вірили, незважаючи на те, що війна вже тягнулась дев’ять років, що росіяни можуть спробувати знищити нашу державу. Тож хто здійснив це “чудо” і врятував нашу древню столицю і нас?
Це були люди. В першу чергу, безумовно, ті невеликі загони наших військових, які ледь не випадково знаходилися в столиці або неподалік. Але зупинили і перемогли в 2022-му році також велика кількість звичайних людей. Тих, хто вийшли захищати Україну. Це були члени територіальної оборони, колишні військові і десятки тисяч тих, хто стали в довжелезні черги записуватися до захисників. На Сумщині, зокрема, серйозно потріпали ворогів і військові, особливо з 93-ої бригади “Холодний яр”, і місцеві жителі. В час великої загрози героїзм тоді став буденністю.
У Охтирці місцевий підприємець, майданівець Микола Лисенко вийшов з іншими охтирчанами знищувати російську техніку, що роз’їжджала по місту. Я знав Миколу, ми зустрічались в Охтирці, і в Києві. На жаль, вороги його вбили.
Неподалік Боромлі всеукраїнський призер марафонець Сергій Проневич, як розповідають односельчани, самотужки знищив вісім одиниць ворожої техніки. Його також убили. Зараз, до речі, збираються підписи на присвоєння Проневичу звання Герой України, на сайті електронних петицій Офіційного інтернет-представництва Президента України. Долучайтеся, підписуйте і поширюйте інформацію.
Таких історій як з Миколою, із Сергієм, сотні, і тисячі, і не тільки на початку війни. Це неймовірний подвиг нашого народу, наших людей, в протистоянні з суцільним злом.
Якби не наші люди то ще більше наших земель попали б під окупацію, звідки б вороги-росіяни вивозили наших дітей в глибинку росії, гнали б чоловіків на “м’ясні штурми”, гвалтували б наших жінок, і убивали, убивали.
В одному художньому фільмі про давні, хоч і фантастичні, війни, сказано, приблизно так: “Що таке залізо в порівнянні із силою людською.”
Не дарма обгортка американського журналу “Тайм” присвячена “Людині року” за 2022-й рік вказує на “Дух України” — мається на увазі саме наших Героїв, які здійснили Подвиг і здивували світ.
Віра – зневіра
Не всі українці спроможні на подвиги. Є відмовники, ті, хто тікають з України аби уникнути мобілізації. Вони пливуть через річку аби дістатись кордону з Румунією, наприклад, дехто з них і потонув у тій річці. Це нормально, в розумінні того, що люди бувають різними. Люди — не роботи.
Але важливо зрозуміти, що саме тому, що ми люди, ми самі вирішуємо нашу долю нашим ставленням. Дії послідовні з наших думок і якщо, фактично не думаючи, багато хто пішов на війну з перших днів і після бо просто так треба було, то після двох років великої війни від нас вимагається підвищений рівень зосередженості і просто людської волі.
Абсолютно найгірше, найбільш шкідливе, що я регулярно чув за останні 33 роки життя в Україні, це фрази на зразок: “Нічого не зміниться”, “від нас нічого не залежить”. Такі висловлювання саме такого ставлення і є основною причиною чому “маємо те, що маємо”. Бідні і відсталі ми вступили у велику війну не підготовленими, армія розвалювалась довгі роки. Але тим більший наш успіх.
Та ви тільки подивіться, що ми вже досягли! Вся Європа організувалася в НАТО аби зупинити майбутній прорив радянських, пізніше російських, військ. А ми самі їх зупинили, навіть відвернули. Ми не тільки зупинили, а і перемагаємо “другу армію світу”. Дев’ять місяців росіяни брали Бахмут. Авдіївку брали десять років. Такими темпами їм знаходиться сто років аби взяти Запоріжжя чи Дніпро, вже не говорячи про Київ.
Як ми думаємо, так і діємо. Як діємо, так у нас і виходить. Наше ставлення, оцінка і воля піддаються самореалізації. Будемо налаштовані позитивно, будуть позитивні результати.
Війна триває триста років
Позитивний, діловий настрій не означає закривати очі на дійсність. Наші подвиги супроводжуються величезними людськими жертвами, втратами яких ми не повернемо і яких ми не можемо допускати. Крім Миколи і Сергія вже надто багато найкращих синів і дочок України полягли на полі бою за останні два роки. Така ціна нашої довоєнної байдужості і нерозуміння хто наші вороги, злочинної корупції нашої влади.
Ми продовжуємо боротися, попри відмову в Конґресі США схвалити додаткову військову допомогу для ЗСУ. Вже майже пів року на фронті катастрофічна нестача артилерійних боєприпасів. У США ведеться жорстока боротьба за посаду найвпливовішої людини світу, президента Америки. У цій боротьбі Дональд Трамп вирішив, що не даватиме своєму супернику, президенту Джо Байдену, жодної підстави для успіхів чи досягнень, у тому числі щодо допомоги Україні. Тож лояльний “трампівець”, спікер (голова) Палати представників Конґресу США Майк Джонсон не включає питання про нову допомогу Україні в порядок денний, не ставить це питання на голосування. Через те, що ми не готувалися належним чином, ми сьогодні й залежні від наших Західних партнерів. А у них свої проблеми, свої перипетії.
Все одно, вороги-росіяни, які тиснуть по всій лінії фронту, просуваються черепашиними темпами. Наші військові своєю мужністю і волею стримують і знищують ворожі колони.
Але ворог не спить, це така люта зараза, що чимало простих громадян росії (як Сергій Стерненко називає це утворення: “непорозуміння під назвою “росія”) інтенсивно, з власної волі, працюють на наше знищення, на геноцидну політику диктатора путіна. Як лиш один з останніх показників виявляється, що перший і досі єдиний американський танк “Абрамс”, якого росіянам вдалося знищити, був збитий двома дронами, що їх виготовили приватні ентузіасти в росії. Чимало росіян проводять збір гуманітарної та іншої допомоги російським військам, що воюють на території України.
Для правильного ставлення, позиції та прийняття рішень потрібно правильно розуміти дійсність, що відбувається. Ми, або хоча б більшість із нас, зрозуміли з ким миємо справу. Щоденні бомбардування ракетами, БПЛА мирних українських міст — переконливі докази. Це на відміну від недозрозумілого поняття декотрих людей на Заході, що десь, глибоко приховано, російська душа рветься позбутись диктатури, приєднатися до цивілізованого світу, обрати демократію і свободу замість рабства і агресію. Один з наших Героїв, Роман Ратушний, столичний активіст, розумів все. Серед останніх його слів перед загибеллю на цій війні в червні 2022-го року, після того як він допомагав звільнити Тростянець і воював на Сумщині, були: “Чим більше росіян ми вб’ємо зараз, тим менше росіян доведеться вбивати нашим дітям. Ця війна триває більше трьох сотень років”.
Тривожніше і героїчніше
Ситуація кардинально відрізняється від тієї, що склалася на початку повномасштабної війни, коли індивідуальний героїзм врятував нас і направив росіян, як собак з хвостами між ногами, з низки областей, в тому числі із Сумщини. Вже давно, як не тільки основні сили армії “Ваґнера” навчились воювати. Як сказав мені один холодноярівець: “Місяць-два бойових дій і якщо не сачконув, то стаєш воїном”, це стосується і ворогів.
Російську економіку путін перетворив на майже суцільну воєнну промисловість. На сьогодні сорок відсотків бюджету росії йде на виготовлення зброї, боєприпасів. Ресурс живого “м’яса” в росії величезний. Продовжувати захищатись, звільняти наші території, вимагатиме нові підходи, наприклад, стратегічний перехід на безпілотники, дрони, що знищують ворожу техніку, убивають ворожих солдат майже без втрат для наших військових. Це “війна дронів”, як давно зрозуміли навіть на Заході, хоча з цим, чомусь, наші державні органи затримують.
В обхід Західних санкцій росія створила “тіньовий флот”, що везе російську нафту в Індію і Китай. Росія купує дрони в Ірані, боєприпаси — в Північній Кореї. Мобілізаційні центри росії працюють на повну потужність. Кремль витрачає величезні кошти на пропаганду, особливо на Заході. Бо карликовий, кровожерний диктатор не може програти, програш — це йому кінець. Можна очікувати нові напрямки тиску і нападу на нас. До речі, може бути, що росіяни готують повторний наступ на Сумщину, аби розширити фронт бойових дій, розтягнути наші сили.
Всьому цьому будемо далі протистояти. Іншого не дано, ми боремося за історичне виживання, за майбутнє наших дітей. Не скоро закінчиться ця війна і цей рік особливо важкий. Але попри все, ми є і ми будемо.
Ми все і всіх можемо подолати. Все, дійсно, буде Україна, якщо ми спроможні.
І Єрмака потрібно розстріляти.
Іван Лозовий
