Ми настільки застрягли в соціальних мережах, що вдома вже ні в що сало завернути
Ми живемо в час, коли новини — в телефоні, розмови — в месенджерах, а життя ніби весь час у стрічці. Гортаємо, читаємо, сваримося, співпереживаємо — і не помічаємо, як щось дуже просте й справжнє тихо зникає з нашого побуту. Аж поки в якийсь момент не ловимо себе на думці: вдома вже й газети немає.
Соціальні мережі стали всюдисущими. Вони швидкі, гучні, яскраві. Але в них мало тиші. Мало того самого спокою, який колись давав вечірній чай, сімейна вечеря чай і газета на столі.
Саме тому хочеться сказати: будьте, як Віталій Мироненко із Великої Писарівки.
Віталій Олексійович — наш давній і вірний передплатник. І на наступний рік він знову передплатив «Ворсклу». Навіть тоді, коли ми чесно попередили, що можуть бути проблеми з доставкою, можливі затримки через обстріли.
Він лише махнув рукою:
— Все одно передплачу. Для мене це як частинка мирного життя та й газета має жити.
Ці слова — дорожчі за все для нас. Бо за ними не просто звичка читати газету. За ними — довіра. Потреба в рідному слові. Бажання триматися за те, що робить життя хоч трошки кращим.
Паперова газета — це не лише новини. Це ритуал. Це момент, коли можна сісти, перегорнути сторінку, прочитати про своїх, про свій край, про Велику Писарівку. Це можливість бодай на кілька хвилин повернути відчуття нормальності.
І так, якщо вже зовсім по-народному — газета вдома ніколи не зайва. Бо життя — воно не лише в екрані. Воно на кухні, у дворі, в розмовах, у простих речах. І сало, загорнуте в газету з рідними словами, чомусь смакує по-іншому.
До речі, ви вже передплатили газету “Ворсклу”?! Зробіть це вже зранку.
Телефонуйте, допоможемо передплатити дистанційно по всій Сумщині, а електронну — в будь-який куточок світу 066 71 72 898
