«Мої жінки» – це голоси жінок. Голоси жінок, які часто не чують або не хочуть чути. Голоси тих, кого брутально позбавили голосу, тих, у кого відібрали найдорожче, тих, хто витримав і боровся, і тих, хто не витримав і здався. Це короткі, емоційно напружені, брутальні й інколи нестерпно важкі історії про такий різний і однаково гострий досвід життя в часі війни. Книга «Мої жінки» – це про кожну з нас і для кожної з нас». ( Із анотації до книги»). 22 липня відбулася презентація книги Юлії Ілюхи «Мої жінки» у Харківському Літмузеї. І ваша кореспондентка була присутня на цій події.
ПРО ХАРКІВ
Харків незламний. Вороги, скажені росіяни, щодня і щоночі намагаються знищити місто, закидаючи його бомбами, ракетами, дронами, шахедами… Але Харків не здається. Місто живе і працює, щодня розгрібає завали, рятує людей, відновлює інфраструктуру, фарбує мости, зводить нові будинки, квітує, друкує книги, проводить джазові фестивалі і приймає гостей… Дивуюся , як можна жити у Харкові? Вдивляюся у місто, в обличчя харків’ян, цивільних і військових… Місто живе… Попри війну, попри всі жахи пережиті і крихкість реалій. Харків український, у ньому вже є вулиця Нескорених, пушкінська вже стала вулицею Григорія Сковороди, а станція метро – імені Ярослава Мудрого. Пам’ятник великого князя київського нагадує величну історію. Прямую на вулицю Багалія. Сьогодні, 22 липня – презентація книги Юлії Ілюхи «Мої жінки» у Харківському Літмузеї. Це місце – справжня літературна Мекка. Бачу знайомі обличчя, і багато поки що незнайомих. Та відчуття, що тут усі свої. На кам’яних стінах музею, паркану, інсталяціях – портрети українських письменників різних епох, їхні крилаті фрази, залишки декорацій попередніх подій. У величезному «крутому» наметі збираються гості. Працівники Літмузею готують апаратуру. 18.00. З’являються авторка книги «Мої жінки» та модераторка презентації – Олена Рибка. Свято книги починається.
ПРО АВТОРКУ
Юлія Ілюха, українська поетка, письменниця, журналістка, волонтерка. Народилася у селі Гонтів Яр, Валківського району, Харківської області. Навчалася у Харківській академії культури та Львівському університеті імені Івана Франка. До війни жила і працювала в Харкові: журналісткою у друкованому виданні та на телебаченні. Писала дитячі книги. Коли почалася війна стала волонтеркою, написала роман про війну «Східний синдром», курувала мультимедійний соціально- поетичний проєкт «Там, де вдома», спрямований на ветеранів. Чоловік Юлії військовий. Виховують сина Івана. Із 2022 року Юлія почала записувати на своїй сторінці ФБ історії про жінок із хештегом #«Мої жінки». А потім харківську письменницю запросили на літературну резиденцію в Австрію. Разом із сином вони об’їздили півсвіту, розповідаючи про жахливу війну в Україні. Юлія продовжувала писати історії: писала вдома, в транспорті, в готелі. Це була своєрідна психотерапія. І в певний час постало питання : «Можливо це комусь буде потрібно?». Її підтримали знайомі. І почалися пошуки видавництв… У лютому 2024 року вперше ці історії вийшли книгою «Le mie donna» в Італії. І хвиля перекладів покотилася далі. «Мої жінки» вийшли друком в США, Словаччині, Швеції, Австрії, Франції, Польщі, Болгарії, Латвії, Литві та Великобританії. Книги перекладені багатьма мовами. Так працює культурна дипломатія. У жовтні 2024 року книга «Мої жінки» вийшла друком в Україні і стала «Книгою року ВВС-2024».
«Мої жінки говорять буденно і страшно. Мої жінки діляться болем і відчаєм. Мої жінки вірять і чекають. Мої жінки тримаються, хоч і не вигрібають. Мої жінки знають про ціну кожного дня. Мої жінки хочуть, щоб їх вислухав і почув увесь світ. Мої жінки попри все намагаються жити далі. Мої жінки… Тепер вони й ваші.» (Юлія Ілюха, передмова до збірки)
ПРЕЗЕНТАЦІЯ
Літературна Мекка – це місце, що є центром літературного життя, місцем, яке приваблює письменників, поетів та інших культурних діячів. Це місце, де відбуваються літературні події, де народжуються нові ідеї, де зосереджена велика кількість літературних талантів. Саме таким місцем і є Харківський Літмузей. Зранку 22 липня до Літмузею з робочим візитом завітала делегація на чолі з Міністром Європи та закордонних справ Франції п. Жаном Ноелем Барро та Міністром закордонних справ України п. Андрієм Сибігою. Члени делегації ознайомилися із експозицією проєкту «Іменем міста». Міністр закордонних справ Франції назвав Літмузей «символом стійкості української культури». Директорка Літмузею Тетяна Пилипець щиро подякувала за візит і зацікавленість. Разом обговорили напрями діяльності подальшої співпраці та надання підтримки культурним ініціативам у час війни.
А ввечері відбулася презентацію книги «Мої жінки», Модераторка події – Олена Рибка. Вона є поеткою, культурною діячкою, шеф-редакторкою видавництва «Vivat». Про роботу видавництва пані Олена зазначила: «Ми створюємо спільний книжковий простір. Основна задача – витиснути російську книжку та допомогти українській стати видимою. Кожен – своїми силами, власними методами. Це наша спільна робота. Голос Юлії Ілюхи унікальний. Тепер він звучить зі сторінок її книг на весь світ». Пані Олена нагадала гостям про творчість письменниці та розповіла про особливості створення книги «Мої жінки».
«Знову і знову запитуємо себе, як правильно писати про війну. Яку ноту взяти і як її тримати, щоб не схибити, щоб твій голос не обірвався, не сфальшивив, щоб від нього не стало боляче власним вухам… «Мої жінки» – той випадок, коли трагедія і досвід кожної окремої людини силою художнього узагальнення, силою таланту авторки підноситься до вищого мистецького рівня і стають надбанням цілого покоління», – пише у передмові до книги письменниця Тамара Горіха Зерня.
Авторка книги поділилася творчим процесом від першої історії до виходу книги у світ. «Я б не хотіла писати ці історії, і видавати книгу. Я не думала мандрувати світом. Я б хотіла жити у Харкові на Салтівці, але… 24.02.2022 року стався цілковитий ступор. Ми з сином і кішкою виїхали до батьків у Валки. Я не могла нічого писати, тільки дивилася новини. А потім з’явилася потреба робити щось корисне. Повернулася у Харків і зайнялася волонтерством… Якось наприкінці 2022 року польський журналіст запропонував написати про культуру. Яку культуру, коли нас убивають? Нам би вижити!.. Потім була літературна резиденція у Австрії. І я почала писати короткі прозові історії…».
У книзі багато ілюстрацій, створених художницями України і Європи. У кожному перекладеному виданні своя передмова, узгоджена із авторкою. Обкладинки книги «Мої жінки» у різних країнах різні. Українське і французьке видання має обкладинку і оформлення книги у чорно-червоно-білому кольорах. Таким було спільне рішення видавництв і авторки. Тепер голоси українських жінок звучать у всьому світі. Та чи можна зрозуміти нас, відчути біль втрати і ненависть до ворога, любов до рідного дому і як це шукати останки свого чоловіка у братській могилі… 40 новел, коротких і влучних, які знов і знов нагадують нам про пережите і показують жахливе обличчя війни. Наразі це є головним завданням української культури і літератури – говорити про війну в Україні, нагадувати світові, що війна триває.
Гості презентації запитували у авторки про зацікавленість книгою за кордоном, взагалі, та які новели влучають найбільше.
У Швеції було зворушливо. У літературному журналі звертаються українською мовою. На презентацію у Стокгольмі шведи прийшли із українською символікою. У Європі велика зацікавленість до України. Та все ж вона не вічна. Вона зменшується, бо збільшуються ціни на бензин і Proseko… У Польщі дивуються, чому так багато ненависті та негативних емоцій у книзі. Поляки мають час підготуватися до цього. Бо саме ненависть до ворога дає нам надію і мотивацію, спонукає рухатися вперед до Перемоги… Розповідати історії українських жінок – це моя місія, якби це пафосно не звучало», – сказала на завершення презентації Юлія Ілюха.
І афтограф-сесія, як годиться.
— Я вас пам’ятаю, — говорить Юлія, підписуючи мені книгу.
— І я пам’ятаю нашу зустріч. А про нинішню презентацію напишу у газеті прикордоння «Ворскла».
ЩО ДЛЯ ТЕБЕ ЦІННО?
У 2019 ми зустрічалися з Юлею у «Французькій пекарні» на Салтівці, неподалік станції метро «Студентська». Вона презентувала свою книгу «Східний синдром». Скільки всього було пережито за шість років. Ми пишемо і фіксуємо новітню історію України, письменники і журналісти, хто як може.
Юлія Ілюха повернулася із мандрів світом на свою Салтівку. Попереду презентації містами України. Книгу можна придбати на сайті видавництва «Білка». Сподіваємося, що невдовзі «Мої жінки» з’являться в українських книгарнях і наших бібліотеках.
Я їду додому, в Охтирку. Поїзд набирає ходу. Залізничники перевіряють колію. Видно, як майорить жовто-синій стяг і виблискують хрести Благовіщенського собору. «Що для тебе цінно?», — запитав Харків зі стіни Експрес – готелю Укрзалізниці.
Валерія Бакуліна
