Лаванда (Lavandula) – вічнозелений чагарник, рослина, яка підкорила весь світ фіолетовим цвітом та витонченим ароматом. Виростає на Канарських островах, у Африці, Азії, на півдні Європи. Культурні форми вирощують у садах по всьому світу. Лаванда – є символом, талісманом, душею французького Провансу. Там нескінченні поля лаванди. Квіти використовують у парфумерії, медицині і в гастрономії. Українці знайомі із гірською лавандою Криму, пам’ятаєте пісню? А в Криму, взагалі, є селище Лаванда поблизу Ялти. Здається, українців уже не здивуєш цією темою. Можливо, але краси забагато не буває. І лавандова тема набуває популярності із року в рік, навіть, незважаючи на війну. Тож, в Україні доста лавандових полів. І Сумщина теж не пасе задніх. Нещодавно ми розповідали вам про лавандовий парк «Едем», що в селі Боголюбове Тростянецької громади. Лаванда – як магніт, а що цікавого поряд? У Боголюбовому є. А як у інших? І ми поїхали у Кириківку, селище на прикордонні. Бо там уже четвертий сезон діє «Простір вільних людей. Лаванда Слобідська». Гріх не поїхати. І ми чкурнули у розвідку. Наша мандрівка була схожа на неймовірний політ місцевого значення. А тепер про все по порядку.
ЛАВАНДА СЛОБІДСЬКА
Ранок. Серпанок. Разом із сестрою мчимо велосипедами на залізничний вокзал Охтирки. Ось і приміський потяг. Ми вирішили мандрувати як справжні велотуристи. І це було правильне рішення. За три з лишком години ми стільки встигли побачити й дізнатись! По плану були лаванда і Богомазов. А по ходу нам відкривалася історія, природа і «сліди Харитоненка».
Отже, «Лаванда Слобідська». «Це зовсім поряд із залізницею, попередила нас господиня кириківської лаванди пані Олена». Добрі люди показали напрямок. Вперед до нових яскравих вражень. Вулиця Харитоненка. Тут, у приватному господарстві Олени й Олександра Дудинських вирощують лаванду. Повторюсь, що свято першого побачення з лавандовим полем у нас уже був, тепер цікаво, як тут, чим нас здивують та порадують у Кириківці?
Охайна садиба. У дворі квіти у вазонах. А далі, там де городи, панує-пишається лавандове поле. При вході стоїть скринька «Донат на ЗСУ». Така сучасна плата за красу у період воєнного стану в Україні. Віримо, що невдовзі настануть мирні часи.
Лаванда манить фіолетом, тішить ароматом. Душа співає і наповнюється радістю. Окрім лаванди поряд рясніють рядки метеликів, чорнобривців, та майорів, сухоцвітів та вишуканої шавлії. І картопля з огірками теж є. А на сусідньому городі ще й тютюн величається. Як годиться, на полі розставлені витребеньки для гостей: гойдалка, прялка, панський столик із бокалом… А в кінці поля тракторець! І ставок, і млинок, і копиця сіна. Сусід косить траву косою (!). Ще один рай на землі. Роздивляємося, надихаємося і слухаємо ще одну лавандову історію.
ЩАСЛИВА ЖІНКА
У Олени Дудинської сьов день нашого візиту був день народження. А вона працює. Розповідає нам усе про свою лаванду, родину, про життя:
Я щаслива жінка. Я займаюся тим, що подобається. Мені допомагають діти й чоловік. І сусіди в мене гарні. А ще я працюю в аптеці. Добре, що є така робота і в мене багато друзів і життя не одноманітне… Я родом із Полтавщини, із села Берзоточа, Лубенського району. Вийшла заміж за Олександра і ось уже разом 35 років живемо разом у Кириківці. Діти вже дорослі й самодостатні, ще й нам допомагають. Живуть окремо. Завдяки синам я побачила світу. Люблю мандрувати. Де я тільки не була… Та все одно, де б я не була, тягне додому і рахуєш дні до повернення. Перший букетик лаванди із Хорватії і досі зберігаю. Пам’ятаю ясераві враження від лаванди у Добропарку під Києвом, «Лавандовий гай». Мій син запропонував створити щось подібне на своєму городі. До цього я займалася вирощуванням та переробкою лікарських трав: ехінацея, алтей. Я ж фармацевт за освітою. І мені цікава така тема. Вирішили спробувати.
Сажанці лаванди придбали у Сироватці, що під Сумами. 2021-й рік. Пандемія ковіду. Наступного року – війна. Лаванда зацвіла. Були сумніви – кому це потрібно? Та все ж люди приходили за розрадою, яку дарувала лаванда А в 2024-ому році ситуація загострилася, ми ж за 30 км від Великої Писарівки, яку щодня обстрілюють. Знову сумніви – чи виживемо взагалі? Та, як бачите, життя продовжується. І ми разом працюємо на Перемогу, допомагаємо нашим ЗСУ. Фінансами займається наш син Артем, він фінансовий директор «Простору вільних людей». У минулому році було зібрано 25000. Артем відправив на Стерненка, а в цьому році відправляє кошти на придбання тепловізора.
Ми обов’язково переможемо, бо в нас такі неймовірні люди. Розповідаючи про все потроху, пані Олена зібрала нам два букетики лаванди. А ми прогулялися, зафіксували миттєвості лавандового щастя та ще й познайомилися із сусідкою Тамарою Мулявкою, колишньою директоркою бібліотечної системи Кириківської громади. Пані Тамара поділилася інформацією щодо вшанування Олександра Богомазова, художника світового рівня, уродженця Іванівки (Янків Ріг).
СЛІДАМИ ХАРИТОНЕНКА
І ми поїхали шукати стежки художника Богомазова, та спочатку натрапили на інші, не менш значимі для Кириківки, сліди «цукрового короля» Харитоненка. Цукрового заводу немає, порізаний, обгорілий, поруйнований, лише залишки величі промисловості нашого краю. Та назва місцевості «Завод» залишилася. Добротні, колись величні споруди, нині не зовсім руїни, але покинуті й поглинуті чагарниками, диким виноградом, бур’янами. Величезна територія колишнього промислового гіганта Сумщини, одного із підприємств, які побудувала династія Харитоненків. Дуже прикро дивитися на занепад і запустіння цукрового «королівства». Уцілілі будинки нагадують про справи минулого часу. Вулиця Правдинська починається із дому-пустельника.
Валерія, щиро дякую. Дуже цікаво, корисно. Вмієш свої різноманітні таланти презентувати, молодчинка. До зустрічі, до наступних спільних мандрівок.